Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Нечитайла О.М.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Каліушко Ф.А.

за участю представників:

позивача: Панасенко Р.О.

відповідача: Локтіонова Н.Є.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції Солом’янському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 02.12.2005р.

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2006р.

у справі №11/326

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Київський завод реле та автоматики"

до Державної податкової інспекції Солом’янському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення

Відкрите акціонерне товариство "Київський завод реле та автоматики" (далі по тексту – позивач, ВАТ "Київський завод реле та автоматики") звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції Солом’янському районі м. Києва (далі по тексту – відповідач, ДПІ Солом’янському районі м. Києва) про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.11.2003р. №00002072312/2.

Постановою Господарського суду м. Києва від 02.12.2005р. у справі №11/326 (головуючий суддя – Євсіков О.О.), яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2006р. (головуючий суддя – Дикунська С.Я, судді Сотников С.В., Лосєв А.М.) позовні вимоги задоволено; скасовано податкового повідомлення-рішення ДПІ Солом’янському районі м. Києва від 11.11.2003р. №00002072312/2

ДПІ Солом’янському районі м. Києва, не погоджуючись з постановою Господарського суду м. Києва від 02.12.2005р. та ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2006р. у справі №11/326, звернулась з касаційною скаргою в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ Солом’янському районі м. Києва не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.11.2003р ДПІ в Солом’янському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення №00002072312/2, яким позивачу нараховано суму податкового зобов’язання по сплаті збору до Державного інноваційного фонду в сумі 143266 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ в Солом’янському районі м. Києва на підставі акту перевірки "Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства України Відкритім акціонернім товариством "Київський завод реле та автоматики" код за ЄДРПОУ – 00214853 за період з 01.01.2000р. по 31.12.2003р." від 08.05.2003 року № 048/23-0111/00214853 (далі по тексту – Акт перевірки) з врахуванням Акту додаткової перевірки від 17.09.2003 року № 312/23-12/00214853 (далі по тексту – Акт додаткової перевірки) та рішення про результати розгляду скарги ДПА у м. Києві № 7537/7/25-014 від 19.09.2003 р.

Відповідно до Акту перевірки з врахуванням Акту додаткової перевірки та рішення про результати розгляду скарги ДПА у м. Києві на підставі поданих позивачем до контролюючого органу розрахунків внесків до Державного інноваційного фонду у позивача виникла заборгованість з цього збору: за 1999 рік станом на 01.01.2001 року (враховуючи суму сплачену до фонду в 2000 році) – 115540,83 грн., за 2000 рік станом на 01.01.2001 року – 26699,17 грн.. Згідно з п.п. 15.1.1. п. 15.1. ст. 15 "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі Закон № 2181), відповідачем донарахована сума збору до Державного інноваційного фонду за період з 01.04.2000 року по 01.01.2001 року в розмірі 1046,91 грн. З урахуванням наведеного, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва зроблений висновок про наявність у позивача заборгованості зі сплати збору до Державного інноваційного фонду на 01.01.2000 року у розмірі 115540,83 грн. та на 01.01.2001 року у розмірі 27725,51 грн., всього – 143266,00 грн., що стало підставою для прийняття спірного податкового повідомлення рішення.

Щодо правомірності прийняття відповідачем спірного повідомлення-рішення, колегія вважає зазначити наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 24 Закону України "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності" суми внесків підприємств та організацій розраховуються в розмірах і в порядку, встановлених положенням про Фонд, який затверджений Кабінетом Міністрів України. Постановою КМУ № 77 від 18.02.1992 року "Про створення Державного інноваційного фонду" (77-92-п) встановлено, що підприємства, установи та організації відраховують в Фонд грошові кошті в розмірі 1% від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) чи валового доходу в посередницької, оптової, постачальницько-збутової й торговельної діяльності. Такий саме розмір збору був визначений ст. 15 Закону України "Про державний бюджет України на 1999 рік" та ст. 11 Закону України "Про державний бюджету України на 2000 рік", якою встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) є платниками податку на прибуток підприємств, незалежно від форм власності сплачують до Державного бюджету України збір в розмірі 1 відсотка обсягу реалізації продукції (робіт, послуг), зменшеного на суму податку на додану вартість та акцизного збору, у торговельній, посередницькій і постачальницько-збутовій діяльності збір сплачується від сум торговельної або збутової націнки (надбавки) на реалізовані товари, у банківській і страховій сферах діяльності - від суми валового доходу, за винятком відрахувань до обов'язкових резервів, визначених законодавством.

Згідно з п. 18 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 року збір до Державного інноваційного фонду є обов’язковим платежем.

Відповідно до п. 5.1. статті 5 Закону України № 2181 податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. При цьому п.1.11. ст. 1 Закону України встановлено, що податковою декларацією, розрахунком (далі - податкова декларація) є документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки та за формою, встановленими законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Враховуючи, що позивач самостійно подавав в установленому порядку розрахунки збору до Державного інноваційного фонду: за 1999 рік станом на 01.01.2001 року (враховуючи суму сплачену до фонду в 2000 році) – 115540,83 грн., за 2000 рік станом на 01.01.2001 року – 26699,17 грн., ці суми заборгованості є узгоджені відповідно до діючого законодавства.

Пунктом 1.9. ст. 1 Закону України № 2181 зазначено, що податкове повідомлення це письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом. Випадки, коли податкове зобов'язання визначається контролюючим органом зазначені в п.п.4.2.2. п.4.2. ст. 4 Закону України № 2181. Відповідно до цієї норми контролюючий самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

З огляду на зазначене колегія погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про неправомірність включення до складу податкового зобов’язання, визначеного відповідачем в порядку п.п.4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону України № 2181, сум податкової заборгован ості платника податків.

Колегія зазначає, що відповідачем порушений Порядок оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом ДПА України № 429 від 16.09.2002 року (z1023-02) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2002 року за № 1023/7311 (z1023-02) . Відповідно до пунктів 1.5. та 1.7. цього Порядку акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником податків законних вимог посадових осіб податкових органів, які проводили перевірки, факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Крім того, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва порушений п. 12 Інструкції "Про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби", затвердженої наказом ДПА України від 17 березня 2001 року № 110 (z0268-01) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 року за № 268/5459 (z0268-01) , відповідно до якого факти порушень податкового та іншого законодавства посадова особа органу державної податкової служби оформляє актом документальної перевірки, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів та вказуються конкретні їх пункти і статті.

Колегія погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, щодо невідповідності актів та рішення на підставах яких було прийняте спірне податкове повідомлення – рішення про нарахування інноваційного збору зазначеним нормам права. Відповідачем під час проведення перевірки, а також під час судового розгляду не визначено, на підставі яких первинних документів ним встановлені розходження щодо обчислення збору позивачем та за якими саме операціями та в якому розмірі. Крім того, при проведенні перевірки відповідач вийшов за межі строку давності, встановленого п.п. 15.1.1. п. 15.1. ст. 15 Закону України № 1281, оскільки охопив перевіркою період, який перевішує 1095 днів.

Колегія погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо порушення відповідачем статті 18 Закону України № 2181.

Як було зазначено вище податковий борг щодо сплати збору до Державного інноваційного фонду у ВАТ "Київський завод реле та автоматики" виник у 1999 та 2000 роках.

Відповідно до п.п. 18.1.1. п. 18.1. ст. 18 Закону № 2181 списанню з платників податків підлягає податковий борг (крім пені та штрафних санкцій), який виник станом на 31 грудня 1999 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею. Таким чином, збір до Державного інноваційного фонду, нарахований за 1999 рік повинен бути списаний.

Згідно з п.п. 18.1.2. п. 18.1. ст. 18 Закону № 2181 податковий борг, який виник у період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2001 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею, може бути за бажанням платника податку розстрочений на строк, що не перевищує 60 календарних місяців від місяця виникнення податкового боргу, включаючи такий місяць. Податковий орган не може відмовити платнику податків в укладенні договору про розстрочення його податкового боргу на умовах, визначених цим пунктом, якщо письмове звернення такого платника податків буде надіслано податковому органу протягом 60 календарних днів з дня набрання чинності цією статтею. Враховуючи, що позивачем виконані усі вимоги законодавства, відповідач повинен був прийняти рішення про розстрочення нарахованого збору до Державного інноваційного фонду за 2000 рік.

Щодо дотримання судом строків звернення за захистом до адміністративного суду, колегія погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ВАТ "Київський завод реле та автоматики" не пропустив цей строк, але вважає, що суди застосували норму матеріального права, яка не підлягає застосуванню і не застосували норми, які підлягають застосуванню.

Так, стаття 15 Закону України № 2181, на яку посилалися суди, не містіть норми, яка регламентує строк звернення до суду платника податків у випадку незгоди з сумою податкових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, і тому не може застосовуватись до цих правовідносин.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, слід зазначити наступне.

Відповідно до п.п. 5.2.5. п. 5.2. ст.5 Закону України № 2181 з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення.

Позивач заявив позов про скасування податкового повідомлення-рішення, яке було прийнято 11.11.2003 року. На час прийняття рішення, що оскаржується, діяв Цивільний кодекс України 1963 (1540-06) року, відповідно до статті 71 якого, строк позовної давності складав три роки.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) набрав чинності 1 вересня 2005 року і саме з цієї дати повинен застосовуватися річний строк, встановлений для звернення до адміністративного суду. Таким чином, строк звернення до суду про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.11.2003р. №00002072312/2 закінчився 31 серпня 2006 року. Позивач звернувся до суду 27.09.2005 року, а тому не пропустив строк звернення до суду.

Помилки, які були допущені судами першої та апеляційної інстанції не призвели до постановлення неправосудного рішення, а тому не є підставою для їх скасування.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду м. Києва від 02.12.2005р. та ухвали Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2006р. у справі №11/326 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції Солом’янському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 02.12.2005р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2006р. у справі №11/326 - залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 02.12.2005р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2006р. у справі №11/326 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.