Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Каліушко Ф.А.

за участю представників:

позивача: не з’явились;

відповідача 1: не з’явились;

відповідача 2: не з’явились.

розглянувши касаційну скаргу Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.03.2005 р.

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2005р.

у справі №2/126-2004 (НР-7)

за позовом Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатська продовольча група"

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Барва"

про визнання договору недійсним

30.04.2004р. Мукачівська об’єднана державна податкова інспекція Закарпатської області (далі по тексту – позивач, Мукачівська ОДПІ) звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатська продовольча група" (далі по тексту – відповідач 1, ТОВ "Закарпатська продовольча група") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Барва" (далі по тексту – відповідач 2, ТОВ "Барва"), в якому просить визнати недійсним договір від 02.12.2002 р. №156 на суму у розмірі 708004,10 грн., в т.ч. податок на додану вартість у розмірі 118000,68 грн., укладений між відповідачами, з підстав передбачених ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.03.2005 р. у справі №2/126-2004 (НР-7) (суддя Швед С.Б.), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2005 р. (головуючий суддя – Бойко С.М., судді Бонк Т.Б., Марко Р.І.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Мукачівська ОДПІ, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.03.2005 р. та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2005 р. у справі №2/126-2004 (НР-7), звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Мукачівської ОДПІ не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є визнання договору від 02.12.2002 р. №156 на суму у розмірі 708004,10 грн., в т.ч. податок на додану вартість у розмірі 118000,68 грн., укладеного між відповідачами, недійсним з моменту його укладення, оскільки, на думку позивача, дана угода укладена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходили з відсутності в діях відповідачів мети і умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Поряд з цим, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) (далі по тексту – ЦК України (435-15) ). Згідно з п. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) від 18.07.1963 р. втратив чинність.

За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України цей Кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже – є нікчемним. Як зазначено у ч.2 ст. 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Чинний ЦК України (435-15) не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК Української РСР. Цим кодексом скасована відповідальність у вигляді публічно-правової санкції – стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.03.2005 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2005 р. у справі №2/126-2004 (НР-7) не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області на рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.03.2005 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2005 р. у справі №2/126-2004 (НР-7) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.03.2005 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2005 р. у справі №2/126-2004 (НР-7) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.