К-35586/06 Про скасування податкових повідомлень-рішень та зобов'язання вчинити певні дії - 22.10.2008 Прийняття

за позовною заявою суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень та зобов'язання вчинити певні дії,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (далі - ДПІ у Святошинському районі міста Києва) на постанову Господарського суду міста Києва від 21 липня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2006 року, -

У травні 2006 року суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 звернувся з позовною заявою до ДПІ у Святошинському районі міста Києва, в якій, з урахуванням уточнень, просив визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001431740/0 та № 0001441740 від 10 травня 2006 року, а також зняти його з обліку, як платника податків, у триденний строк з дня набрання рішенням законної сили.

Позовні вимоги мотивував тим, що перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, мав право використовувати вексельну форму розрахунків за надані роботи та послуги, ним були дотримані вимоги Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) , підстав же для переходу на загальну систему оподаткування у нього не було, а тому відповідач безпідставно визначив йому податкове зобов'язання та прийняв податкові повідомлення-рішення.

Оскільки ж податкові повідомлення-рішення протиправні, заборгованості перед бюджетом він не має, розрахункові рахунки у банку закриті, відповідач зобов'язаний зняти його з обліку як платника податків.

Постановою Господарського суду міста Києва від 21 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2006 року, позовні вимоги задоволено.

У поданій касаційній скарзі ДПІ у Святошинському районі міста Києва, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і відмову в задоволені позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_2 був зареєстрований Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією як фізична особа - підприємець та здійснював підприємницьку діяльність, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності із застосуванням способу оподаткування одержаних доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату Єдиного податку, відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) , із змінами, внесеними Указом Президента України від 28 червня 1999 року № 746/99 (746/99) (далі - Указ Президента України № 727/98).

Здійснюючи підприємницьку діяльність, позивач надавав послуги по стимулюванню заготівлі молока, про що були укладені відповідні договори з ДП "Аромат" № 0107/2005А від 1 липня 2005 року, ПП "КФ "Прометей" № 0107/2005П від 1 липня 2005 року та ТОВ "Миргородський сироробний комбінат" від 0107/2005М від 01 грудня 2005 року.

Розрахунки за надані позивачем послуги здійснювалися шляхом видачі простих векселів, емітованих замовниками на користь позивача, на загальну суму 24779615 гривень 39 копійок.

6 грудня 2005 року відповідно до договору доручення на продаж цінних паперів № 291/5-ВК, укладеного між позивачем та ВАТ "Український професійний банк", векселі були продані третім особам за 247796 гривень 16 копійок.

У травні 2006 року ДПІ у Святошинському районі міста Києва була проведена перевірка дотримання суб'єктом господарської діяльності - фізичною особою ОСОБА_2. вимог законодавства про оподаткування, за результатами якої 10 травня 2006 року складено акт № 144/17-40/2717010753.

Відповідно до висновків, викладених в ньому, позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, надавши послуги та, отримавши в розрахунок за їх надання векселі, був зобов'язаний відповідно до вимог підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, пункту 9.4 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість", абзаців 1, 2, 5 Указу Президента України № 727/98 (727/98) зареєструватися платником податку на додану вартість та перейти на загальну систему обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва й сплачувати податки на загальних підставах, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Оскільки цього зроблено не було, йому донараховано податок на додану вартість в сумі 4955923 гривні й застосовано штрафні санкції в сумі 2477961 гривні 50 копійок, а також податок з доходів фізичних осіб в сумі 32213 гривень 50 копійок, про що прийнято податкові повідомлення-рішення від 10 травня 2006 року № 0001431740/0 та № 0001441740/0.

Пунктом 1 Указу Президента України № 727/98 (727/98) установлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва:

- фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

- юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій обгрунтовано виходили з того, що позивач, застосувавши вексельний спосіб розрахунку за надані послуги, тобто інший, ніж готівковий та безготівковий розрахунок коштами, вимог Указу Президента України № 727/98 (727/98) не порушив, оскільки обов'язок щодо здійснення розрахунків в готівковій та безготівковій формі покладено лише на суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб. Зазначені вище договори передбачали вексельну форму розрахунку за надані послуги. Обсяг річної виручки позивача, у тому числі з сумою від продажу векселів, не перевищив законодавчо встановленої максимальної суми виручки від реалізації, зокрема, послуг. Що ж стосується вимог податкового органу щодо сплати податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб, то суди підставно визнали їх незаконними, оскільки згідно з пунктом 6 цього Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) як, зокрема, податок на додану вартість та податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).

Окрім того, частиною 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Визначаючи позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість, відповідач виходив з положення підпункту 7.3.1. пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку. При цьому визначив, що заниження податкового зобов'язання з цього податку відбулося в вересні 2005 року, оскільки саме в вересні між позивачем та його контрагентами були складені акти виконаних робіт.

Однак, як вбачається, самі акти виконаних робіт, що є первинними документами та підставою для бухгалтерського обліку проведених господарських операцій, на які наявне посилання в акті перевірки, відповідач у підтвердження своїх висновків не надав.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи всебічно і повно встановили всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, з'ясували дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, прийняті ними рішення відповідно до частини 1 статті 224 КАС України підлягають залишенню в силі.

З огляду на викладене, керуючись статтями 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 21 липня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2006 року - без змін.