Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карась О.В.

Рибчинка А.О.

секретар судового засідання Патюк А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 21.10.08р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 17.10.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2007

у справі №25/494-А

за позовом 70 Управління начальника робіт

до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення рішення

70 Управління начальника робіт Міністерства оборони України звернулося з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києві №1102 1506/07763913/1591/0 від 16.02.2006р. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем неправомірно застосовано штрафні санкції за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань, оскільки донарахування здійснено відповідачем з порушенням строків давності передбачених ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими" фондами". Посилаючись на п. 17.3 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" позивач зазначає, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Постановою господарського суду м. Києва від 17.10.2006 у справі №25/494-А позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2007, скасовано постанову місцевого господарського суду та прийнято нове рішення, яким скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі № 1102 1506/07763913/1591/0 від 16.02.2006р. в частині застосування штрафних санкцій за порушення строків сплати податкових зобов'язань у розмірі 15906,82 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва №11021506/07763913/1591/0 від 16.02.2006р., згідно з пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", за затримку на 576 календарних днів граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з земельного податку у розмірі 38 627,81 грн. позивачу визначено штраф у сумі 18 824,32 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків Акта перевірки від 16.02.2006р. №217/1506 "Про результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання платіжних доручень до установ банку на сплату земельного податку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум земельного податку за період з 30.05.2001р. по 30.04.2003р." та розрахунку штрафних санкцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено право податкового органу самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі коли така податкова декларація була подана пізніше, за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання.

Питання порядку узгодження сум податкових зобов'язань, зокрема самостійного узгодження податкового зобов'язання, врегульовано ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", відповідно до якої податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації вважається узгодженим з дня подання такої декларації.

В Акті перевірки від 16.02.2006р. №217/1506 встановлено прострочення позивачем сплати податкових зобов'язань земельного податку згідно з розрахунків сум податку за 2001р. (подано до ДПІ 31.01.2001р.), 2002р. (подано до ДПІ 31.01.2002р.), 2003р. (подано до ДПІ 31.01.2003р.). Тобто, починаючи з 01.02.2006р. в силу положень пп. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" позивач вважається вільним від податкового зобов'язання щодо сплати земельного податку визначеного у поданих розрахунках.

Перевіряючими згідно розрахунку (додаток до Акта перевірки) встановлено, що суму податкового зобов'язання (земельного податку) позивачем було сплачено, але із простроченням. За таких обставин за порушення встановлених правил сплати податкових зобов'язань застосовуються штрафні санкції.

Згідно з пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації.

Відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте ДПІ у Шевченківському районі міста Києва 16.02.2006р. Саме ця дата є моментом застосування відповідачем (уповноваженим органом державної влади) штрафних санкції.

Відповідно до п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.

Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому пунктом 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків.

Підпунктом 17.1.7 п.17.1 ст.17 названого Закону передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законо м, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкових зобов'язань, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступаючих за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно з п. 6.1.7 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001 №110 (z0268-01) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.03.2001 за №268/5459 (z0268-01) (із змінами та доповненнями), у разі виявлення факту погашення податкового боргу орган державної податкової служби направляє податкове повідомлення платнику податків. Повідомлення про застосування штрафів складається в залежності від терміну затримки сплати узгодженого податкового зобов'язання на наступний день після закінчення відповідно 30-ти та 90-денного терміну на всю суму сплаченого у цих періодах податкового боргу незалежно від кількості випадків сплати. За аналогією у разі затримки сплати, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати (погашення) узгодженої суми податкового зобов'язання, податкове повідомлення приймається одне на всю суму сплаченого (погашеного) податкового боргу за період від 91 календарного дня до дня фактичного погашення всієї суми податкового зобов'язання, незалежно від кількості випадків сплати за цей період.

Також, відповідно до п.3.2., 4.4. та 4.5. Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 №253 (z0567-01) зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001р. за №567/5758 (z0567-01) (із змінами та доповненнями), у разі порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання складається податкове повідомлення-рішення за формою "Ш" (додаток 3 до Порядку), яке в той самий день передається структурному підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції. У той же день таке повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків.

У разі несплати узгодженої суми штрафу в установлений термін така сума визнається сумою податкового боргу і до неї застосовуються процедури стягнення на загальних підставах.

Пунктом 17.3 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених ст.17 цього Закону, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Підпунктом 15.1.1 п.15 1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Пунктом 15.2 ст.15 названого Закону встановлені граничні строки стягнення податкового боргу платника податків, відповідно до якого, у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у п. 15.1 ст.15 даного Закону, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем 16.02.2006р. Саме ця дата є датою визначення позивачу податкових зобов'язань за несвоєчасну сплату податку на додану вартість. Однак, відповідачем не обґрунтовано визначення та застосування штрафних санкцій у відповідності до строків давності, не вказано підстав визначення штрафних санкцій за зобов'язаннями, строк давності для нарахування яких контролюючим органом сплинув. Доказів про існування обставин, які зазначені у пп.15.1.2 п.15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовим фондами" та за наявності яких строки давності не застосовуються, відповідачем, а ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції не надано.

Судом встановлено, що штрафні санкції за несвоєчасну сплату земельного податку застосовані в межах 1095 календарних днів, щодо платежів термін сплати з яких 03.03.03р.,31.03.03р., 30.04.03р. в сумі 2917,5 грн., в іншій частині застосування штрафних санкцій здійснено з порушенням передбаченого п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" строку.

Оскільки застосування штрафних санкцій здійснено відповідачем спірним податковим повідомленням-рішенням частково з порушенням 1095 календарних днів, колегія суддів вважає, що господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга ДПІ у Шевченківському районі м. Києва задоволенню не підлягає, а ухвала Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2007 у справі №25/494-А – залишається без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2007 у справі №25/494-А –без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.