Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Харченка В.В., Чалого С.Я., Шкляр Л.Т.

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Черкаської області від 26 жовтня 2006 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2007 року у справі №03/2705а за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства "Азот" про стягнення штрафних санкцій,-

У травні 2006 р. Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до ВАТ "Азот" про стягнення штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця з мотивів порушення останнім вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Постановою господарського суду Черкаської області від 26 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В запереченнях на касаційну скаргу ВАТ "Азот" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення, як законні та обґрунтовані, без змін.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Згідно ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Стаття 20 цього Закону передбачає, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною 1 статті 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального за­хисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної за­робітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжу­ється його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі мі­сця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в час­тині першій статті 18 Закону.

Зі звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2005 рік вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2005 році становила 5412 осіб. Кількість робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідачем згідно встановленого нормативу, що розраховується, виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників на підприємстві складає 216 місць, проте фактично на підприємстві у 2005 році працював тільки 123 інваліди.

Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314 (314-95-п) , передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, у зв'язку з наявністю вільних вакантних посад, підприємством відповідача, щомісячно протягом звітного періоду у визначеній законодавством України формі (3-ПН), відповідно до ст. 18 Закону, п. 10 Положення, до Черкаського міського центру зайнятості та ФСЗІ направлялася інформація про наявність вільних робочих місць (а.с. 33-59).

За наведених вище обставин суди дійшли правильного висновку про те, що підприємство виконувало дії щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову господарського суду Черкаської області від 26 жовтня 2006 року та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2007 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.