К-6288/07 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, якими визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість - 21.10.2008 Прийняття

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2006 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 р., задоволено позовні вимоги ТОВ "Благо-Транс" та визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 11.11.2005 р. № 0002672302/0 та № 00026822302/0, від 21.04.2006 р. № 0002672302/3 та № 00026822302/3.

В частині визнання недійсними рішення ДПА у Дніпропетровській області від 06.02.2005 р. № 2632/10/25-008 та рішення ДПА України від 21.04.2005 р. № 4554/6/25-0115 провадження у справі закрито.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3 грн. 40 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення – без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що відповідачем було проведено комплексну документальну перевірку дотримання ТОВ "Благо-Транс" вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2003 р. по 30.06.2005 р., за результатами якої складено акт від 28.10.2005 р. № 730/232/31655621.

Даною перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 1.3.2 ст. 1 та пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яке полягає у необґрунтованому віднесенні товариством до складу валових витрат протягом 2003, 2004 р.р. та І півріччя 2005 р. грошових сум по сплаті відсотків та кредитів відповідно в розмірах 686335 грн. 15 коп., 684885 грн. 82 коп. та 266267 грн. по кредитних угодах, укладених з ВАТ КБ "Причорномор’я", у зв’язку з тим, що зазначені кошти не були використані у власній господарській діяльності.

При цьому перевіряючими вказано на отримання товариством кредитних коштів, перерахування останніх контрагентам в рахунок оплати за сільськогосподарську продукцію, повернення сум передоплат та на використання коштів шляхом погашення кредитів.

В процесі перевірки також виявлено, що в порушення пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у січні 2003 р. товариством безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 23690 грн. 04 коп. відповідно до податкової накладної № 10 від 24.01.2003 р., отриманої від ТОВ "Дельта", яка не відповідає вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 цього Закону, а саме: відсутній опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг). При цьому товариством не було надано заяву до податкової інспекції відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону.

На підставі висновків акту перевірки, податковою інспекцією прийняті податкові повідомлення-рішення:

· № 0002672302/0 від 11.11.2005 р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 144004,15 грн., у тому числі 107548,30 грн. – основний платіж, 36455,85 грн. – штрафні (фінансові) санкції;

· № 0002682302/0 від 11.11.2005 р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 35535,06 грн., у тому числі 23690, 04 грн. - основний платіж, 11845,02 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

За результатами оскарження платником податку наведених податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, відповідачем прийняті слідуючі податкові повідомлення-рішення:

· № 0002672302/3 від 21.04.2006 р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 245845,29 грн., у тому числі 171221,46 грн. – основний платіж, 74623,83 грн. – штрафні (фінансові) санкції;

· № 0002682302/3 від 21.04.2006 р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 35535,06 грн., у тому числі 23690, 04 грн. - основний платіж, 11845,02 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Визнаючи недійсними спірні податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 245845,29 грн., суди попередніх інстанцій виходили з неправомірності висновку податкового органу про безпідставне віднесення позивачем до складу валових витрат у 2003-2005 рр. суми сплачених відсотків за користування кредитними коштами у загальному розмірі 1637487,97 грн.

Посилаючись на положення п. 1.32 ст. 1, ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. ст. 42, 43, 44 ГК України суди зробили висновок, що відсутність доходу від конкретної окремої взятої господарської операції не може свідчити про відсутність у підприємства ознак господарської діяльності та вказали на те, що повернення передплат позивачу не спростовує факту укладення договорів та виникнення на їх підставі господарських зобов’язань.

Колегія суддів погоджується з даною позицією судів з огляду на слідуюче.

Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

На підставі п. 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 цього Закону господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Статтею 42 Господарського кодексу України встановлено, що підприємництво- це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

На підставі ст. 43 цього Кодексу підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом та згідно із ст. 44 останнього підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності.

З огляду на наведені правові норми, судами зроблено вірний висновок, що відсутність доходу від конкретної окремо взятої операції не може свідчити про відсутність у платника податку ознак господарської діяльності. При цьому обставини повернення товариству передоплат не спростовують факт використання ним кредитних коштів з метою ведення господарської діяльності.

Щодо нарахування ТОВ "Благо-Транс" податкових зобов’язань по податку на додану вартість, то судами встановлені наступні фактичні обставини справи.

Згідно з договором № 80 від 24.12.2002 р., укладеним між ТОВ "Благо-Транс" (покупцем) і ТОВ "Дельта" (продавцем), останній зобов’язався поставити і передати у власність покупця сільськогосподарську продукцію у кількості, асортименті, за ціною згідно з специфікацією.

Додатковою угодою від 24.01.2003 р. до договору № 80 сторони прийшли до згоди уточнити найменування товару, що продається, а саме, у додатковій угоді було зазначено, що продавець здійснив продаж пшениці у кількості 358,94 тон за ціною 330,00 грн. за 1 тону на загальну суму 142140,24 грн., у тому числі, податок на додану вартість 23690,04 грн..

Відповідно до реєстру платіжних дебетових документів 24.01.2003 р. ТОВ "Благо-Транс" здійснило перерахування на користь ТОВ "Дельта" 142140,24 грн., у тому числі, податок на додану вартість – 23690,04 грн..

За першою подією - отриманням передплати ТОВ "Дельта" виписало податкову накладну № 10 від 24.01.2003 р. (передплата за сільськогосподарську продукцію) на загальну суму 142140,24 грн., у тому числі 23690,04 грн.

ТОВ "Благо-Транс" на підставі вказаної податкової накладної віднесло суму податку на додану вартість у розмірі 23690,04 грн. до складу податкового кредиту за січень 2003 р.

Згідно з розрахунком коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 24.01.2003 р. № 10, складеним 31.01.2003 р., причиною коригування є зміна найменування товарів, а саме, замість "передплата за сільськогосподарську продукцію" було зазначено "оплата за пшеницю".

Відповідно до книги продажу товарів за січень 2003 р. ТОВ "Дельта" податкова накладна була зареєстрована у цій книзі належним чином, а сума податку на додану вартість у розмірі 23690,04 грн. була відображена у складі податкових зобов’язань цього товариства за січень 2003 р.

Нараховуючи позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість, податковий орган виходив з виявленого ним в ході перевірки платника податку недоліку податкової накладної № 10 від 24.01.2003 р., а саме, відсутність в ній обов’язкового реквізиту - "опис товарів (робіт, послуг)" та неподання позивачем до податкової інспекції заяви відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Суди як першої, так і апеляційної інстанції не погодились з позицією відповідача, що недотримання покупцем порядку, встановленого ч. 2 пп. 7.2.6 п. 7.2 с т. 7 вказаного Закону, при існуванні незначних недоліків в заповненні податкової накладної, одержаної від продавця, є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту та про обґрунтованість його рішення щодо нарахування фінансових санкцій.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чеку) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток, або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податків товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна повинна містити: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

На підставі наведених положень Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) суди зробили правильний висновок, що коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сума податку, попередньо включена до складу податкового кредиту, відповідає зазначеній у податковій накладній, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковою накладною, не дивлячись на те, що така накладна могла мати незначні недоліки в заповненні, при умові, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість та відповідну суму податку на додану вартість.

Відсутність в податковій накладній № 10 від 24.01.2003 р. опису товарів (робіт, послуг) не свідчить про неналежність та недопустимість її як доказу, оскільки наданими позивачем документами підтверджено включення ТОВ "Дельта" спірної суми ПДВ до податкових зобов’язань січня 2003 р. Отже, включення позивачем до складу податкового кредиту в січні 2003 р. суми податку на додану вартість на підставі податкової накладеної № 10 від 24.01.2003 р. відповідає вимогам чинного податкового законодавства

В зв’язку з викладеним, нарахування ТОВ "Благо-Транс" податковими повідомленнями-рішеннями № 0002682302/0 від 11.11.2005 р. та № 0002682302/3 від 21.04.2006 р. податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 35535,06 грн. є безпідставним.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір, ухвалені ними по справі судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому передбачені законом підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 р. та постанову господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2006 р. залишити без змін.