К-5513/07 Про стягнення невиплачених коштів - 16.10.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області, Обласного центру з нарахування та виплат пенсій і допомог Головного Управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації про стягнення невиплачених коштів, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 19 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 22 лютого 2007 року, -

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до Овруцького районного суду Житомирської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області, Обласного центру з нарахування та виплат пенсій і допомог Головного Управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації про стягнення невиплачених коштів, передбачених ст. 37, 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 21815,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що проживає в с. Павлюківка Овруцького району Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії. На підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) вона має право на компенсації та доплати, розмір яких повинен визначатися, виходячи з мінімальної заробітної плати, яка встановлена законами, але їй виплачувались компенсації та доплати, в розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) (далі - Постанова КМУ № 836).

На думку позивача, це призвело до порушення її прав, тому просила стягнути з відповідачів невиплачені кошти в розмірі 21815,22 грн.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 19 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 22 лютого 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі на вказані судові рішення ОСОБА_1 ставить питання про їх скасування в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області та Житомирський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат надали заперечення на касаційну скаргу, в яких просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки останні ухвалені відповідно до норм матеріального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати на підставі Постанови КМУ № 836 (836-96-п) .

Такий висновок суду не відповідає нормам матеріального права та зроблений на неповно з'ясованих обставинах справи.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 37 вказаного Закону передбачено, що громадянам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Згідно з ст. 39 Закону № 796-ХІІ громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, провадиться доплата у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Статтею 51 цього Закону встановлено, що особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, під час вирішення цього спору слід було керуватися зазначеними законами, які мають вищу юридичну силу, ніж наведена вище Постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Частиною третьою статті 159 КАС визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог частини третьої статті 2 КАС та частини третьої статті 159 КАС не дослідили і не дали правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб'єктність відповідачів, їх права та обов'язки у сфері публічних відносин, чи є вони належними відповідачами по всіх заявлених вимогах.

Крім того, колегією суддів встановлено, що вирішуючи даний спір суди не з'ясували, до відання кого з суб'єктів владних повноважень входить обов'язок проводити нарахування конкретних сум виплат, передбачених статтями 37, 39 Закону № 796-ХІІ. Також не було з'ясовано, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунки відповідачів для виплати їх особам, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи; з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти; чи мають право відповідачі проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, тощо.

Суди не дослідили і не проаналізували Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам Пенсійного фонду України та Управлінням Міністерства праці і соціального захисту населення для реалізації виплат потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Приймаючи до уваги те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального і процесуального закону, які істотно вплинули на повноту з'ясування фактичних обставин справи і призвели до неправильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 19 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 22 лютого 2007 року скасувати.