25 лютого 2009 року м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О.,

Горбатюка С.А., Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровську Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії, -

У жовтні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що він має статус громадянина, постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інваліда ІІ групи.

На підставі Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) (далі - Закон України № 796-ХІІ (796-12) ) йому призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну його здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) (далі - Постанова КМУ № 1), виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій за шкоду, заподіяну особам, віднесеним до 1 категорії, встановленої в розмірі 19,91 грн.

Позивач стверджував, що відповідно до статей 49, 50 та 54 Закону № 796-ХІІ він має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, та розмір його пенсії не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком, однак відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1. просив визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м.Кіровську Луганської області щодо відмови у перерахунку пенсії по інвалідності та зобов'язати відповідача провести перерахунок йому основної та додаткової пенсії, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком.

Крім того, позивач просив зобов'язати відповідача проводити перерахунок основної та додаткової пенсії постійно згідно змін у діючому законодавстві.

Постановою Кіровського міського суду Луганської області від 14 грудня 2006 року позов ОСОБА_1. було задоволено частково та зобов`язано УПФ України в місті Кіровську провести перерахунок призначеної позивачу пенсії.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою апеляційного суду Луганської області від 04 червня 2007 року це судове рішення скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права, просить скасувати вказане рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову місцевого суду.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Як видно з матеріалів справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і йому встановлено ІІ групу інвалідності.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до постраждалих першої категорії, що є інвалідами ІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Частиною четвертою статті 54 вищезгаданого Закону встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

При таких обставинах правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст.46).

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягають ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) , на підставі якої була нарахована пенсія позивачу, оскільки остання істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також судом правильно не взято до уваги посилання відповідача на ч.5 ст.54 вищезгаданого Закону, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабміну України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальних пенсій за віком.

Зі змісту ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що за основу нарахування пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, береться мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно чинного законодавства визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З огляду на викладене правильними є висновок суду першої інстанції щодо невзяття до уваги положень ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи в розміру мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст.ст. 49, 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до ч.3 ст.67 зазначеного Закону, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки позивачеві слід визначати пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому правильними також є висновок місцевого суду щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсії в разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

За таких обставин судом першої інстанції прийнято правильне рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1.

Наведених обставин не врахував суд апеляційної інстанції, який порушивши правила застосування норм матеріального права, прийняв помилкове рішення про скасування постанови місцевого суду та відмову ОСОБА_1. у задоволенні позову.

Відповідно до вимог ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення ним даного спору, в зв'язку з чим рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 226, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Постанову апеляційного суду Луганської області від 04 червня 2007 року скасувати, залишивши в силі постанову Кіровського міського суду Луганської області від 14 грудня 2006 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.