Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О.,

Горбатюка С.А., Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації про стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення, -

У грудні 2006 року ОСОБА_1звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що йому встановлено статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інваліда 2 групи і відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII (796-12) )він має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Посилаючись на те, що відповідачем зазначена допомога виплачується не в кратних розмірах до мінімальної заробітної плати, як передбачено згаданим Законом, а в розмірах згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) , що призвело до порушення його прав, позивач просив стягнути на його користь з відповідача 3345,50 грн. недоплачених коштів за період з 2005 року по 2006 рік.

Постановою Марківського районного суду Луганської області від 28 грудня 2006 року позов задоволено.

Визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації щодо неповної виплати ОСОБА_1. коштів на оздоровлення.

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації на користь позивача щорічну допомогу на оздоровлення за 2005-2006 роки в сумі 3345,50 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2007 року це судове рішення скасовано та постановлено нове рішення, яким позов ОСОБА_1задоволено частково.

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації на користь позивача недоплачену допомогу на оздоровлення за 2005 рік в сумі 1728,30 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Скасовуючи постанову місцевого суду і ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної обґрунтовано виходив з того, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення цього спору.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач має статус громадянина, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інваліда 2 групи.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII, щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам 2 групи в розмірі п'ятьох мінімальних заробітних плат.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Постановою Кабінету Міністрів України від № 836 від 26.07.1996 року, якою керувався відповідач при виплаті позивачу допомоги, встановлено конкретні розміри виплат у визначеній сумі, що суперечить вимогам Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Цим законом встановлено розмір таких виплат як кратну величину відносно до розміру мінімальної заробітної плати на час виплати.

Як вбачається зі змісту Законів України(№ 2896-ІІІ від 13.12.2001р. (2896-14) , № 1328-IV від 25.11.2003 р. (1328-15) та № 372- IV від 26.12.2002 р. (372-15) із змінами, внесеними Законом України № 849- IV від 22.05.2003р. (849-15) , N 2285-IV від 23 грудня 2004 року, із змінами, внесеними Законом України від 25 березня 2005 року N 2505-IV (2505-15) ), що приймались у період 2001-2005 років стосовно розмірів заробітної плати за вказані періоди, ними не встановлювались обмеження щодо застосування розмірів заробітної плати, встановлених цими нормативними актами, зокрема, для реалізації положень ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З моменту прийняття постанови № 836 від 26.07.1996 року, встановлені нею розміри виплат залишались незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.

Однак, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , визначено вказані виплати в кратному розмірі від мінімальної заробітної плати в Україні. Даним Законом (статті 62 та 67) Кабінету Міністрів надано право проводити лише роз'яснення порядку застосування цього Закону, якою, зокрема, є постанова Кабінету Міністрів України № 987 від 20.06.2000 року (987-2000-п) "Про затвердження "Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення", та підвищувати розміри доплат, пенсій і компенсацій, передбачених цим Законом, відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, але не зменшувати їх та встановлювати у твердій сумі, яка не відповідає Закону.

Іншими Законами в період з 2001 року по 2006 рік Кабінету Міністрів України також не надавалось право на зменшення гарантованих державою виплат, а лише надано право здійснювати застосування норм, в яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету на 2002 рік та до 1 березня 2003 року внести пропозиції до Верховної Ради про внесення змін до законів України, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, але ніяких рішень з цих питань в 2002 році та наступному роках Кабінет Міністрів не приймав, Законами України "Про Держаний бюджет на 2004 рік" та "Про Держаний бюджет на 2005 рік" взагалі ніяких обмежень щодо застосування мінімальної заробітної плати не встановлювалось.

Слід зазначити, що згідно із ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість, діяльності держави.

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, судом апеляційної інстанції зроблено правильний висновок про те, що застосуванню підлягає саме статті 48 Закону № 796-ХІІ та стаття 1 Закону № 372-ІV, а не Постанова КМУ № 836.

Тому правильними є висновки апеляційного суду щодо протиправності виплати відповідачем допомоги у розмірах, встановлених не законом № 796-XII (796-12) , а підзаконним нормативним актом, оскільки такі дії призвели до істотного звуження прав позивача.

Крім того, судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено ОСОБА_1. у задоволенні позову про стягнення грошової допомоги за 2006 рік, оскільки пунктом 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" № 3235-IV від 20 грудня 2005 року була зупинена на 2006 рік дія абзацу 4 ч.4 ст. 48 Закону № 796-ХІІ в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, що не дає підстав для застосування цієї правової норми.

Доводи касаційної скарги зроблених апеляційним судом висновків не спростовують.

За правилами ч.3 ст. - 220-1, ч.1 ст. 224 КАС України, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції прийнято законне і обґрунтоване рішення, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 221, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації залишити без задоволення, а ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2007 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.