Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О.,

Горбатюка С.А., Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в м. Авдіївці Донецької області про перерахунок пенсії, -

У листопаді 2007 року ОСОБА_1звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що він має статус громадянина, постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інваліда ІІІ групи.

На підставі Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) (далі - Закон України № 796-ХІІ (796-12) ) йому призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) (далі - Постанова КМУ № 1), виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій за шкоду, заподіяну особам, віднесеним до 1 категорії, встановленої в розмірі 19,91 грн.

Позивач стверджував, що відповідно до статей 50 та 54 Закону № 796-ХІІ він має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, та розмір його пенсії не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком, однак відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1просив визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Авдіївці Донецької області щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії по інвалідності відповідно до вимог ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Авдіївці Донецької області провести відповідні перерахунки пенсії з 15 жовтня 2007 року, з послідуючим її перерахунком в майбутньому у відповідності до змін у законодавстві.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від14 січня 2008 року позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Авдіївці щодо відмови ОСОБА_1у перерахуванні пенсії по інвалідності із розрахунку шести прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян.

Зобов'язано відповідача перерахувати позивачу пенсію по інвалідності у відповідності зі ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком у відповідності до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ч. 3 ст. 4 Закону України "Про прожитковий мінімуму", ст. 62 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з 15 жовтня 2007 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2008 року це судове рішення змінено в частині дати проведення перерахунку та зазначено в абзаці третьому резолютивної частини рішення замість дати "15 жовтня 2007 року" вказано "01 жовтня 2007 року".

В іншій частині судове рішення залишено без змін.

В касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в м. Авдіївці, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Як видно з матеріалів справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і йому встановлено ІІІ групу інвалідності.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до постраждалих першої категорії, що є інвалідами ІІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Частиною четвертою статті 54 вищезгаданого Закону встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

При таких обставинах правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на призначення державної пенсії у розмірі, не меншому 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст.46).

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судами першої та апеляційної інстанцій зроблено правильний висновок, що при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягають ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) , на підставі якої була нарахована пенсія позивачу, оскільки остання істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також судами правильно не взято до уваги посилання відповідача на ч.5 ст.54 вищезгаданого Закону, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабміну України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальних пенсій за віком.

Зі змісту ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що за основу нарахування пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, береться мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно чинного законодавства визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З огляду на викладене правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо невзяття до уваги положень ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи в розміру мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст.ст. 49, 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до ч.3 ст.67 зазначеного Закону, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки позивачеві слід визначати пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому правильними також є висновки суду першої інстанції щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсії в разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з чим погодився і суд апеляційної інстанції.

В той же час, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо помилкового визначення місцевим судом дати проведення перерахунку з 15 жовтня 2007 року, оскільки виходячи з приписів пенсійного законодавства у разі виникнення права на підвищення пенсії такий перерахунок повинен здійснюватись з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, або з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

За таких обставин апеляційний суд у відповідності із наведеними правовими нормами прийняв рішення про часткову зміну постанови суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій прийнято законні і обґрунтовані рішення, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 221, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Авдіївці Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2008 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.