Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О.,

Горбатюка С.А., Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Артемівського району м. Луганська про надання щорічної допомоги на оздоровлення, -

У серпні 2004 року ОСОБА_1. звернувся до суду із вказаним позовом.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, інваліда другої групи.

За період перебування на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Артемівського району м. Луганська йому виплачувалась щорічна допомога на оздоровлення, що встановлена ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року N 796-XII (далі - Закон України N 796-XII (796-12) ), не в кратних розмірах до мінімальної заробітної плати, як передбачено згаданим Законом, а в розмірах згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) , що призвело до порушення його прав.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити недоплачену допомогу на оздоровлення за період з 2001 по 2003 роки в сумі 2224,10 грн.

Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 01 грудня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 10 березня 2005 року, у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове яким задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що розмір виплат, передбачений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) визначається постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , відповідно до положень якої позивачу було вірно нарахований саме такий розмір виплат.

Такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального права.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, інвалідом другої групи.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 48 Закону України N 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідам ІІ групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 2002-2003 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Встановлений постановою КМУ №836 у 1996 році розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.

Згідно з положеннями частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, не звернувши належної уваги на принцип пріоритетності законів над підзаконними актами, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що при визначенні розміру компенсаційних виплат позивачеві застосуванню підлягає постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , а не стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Таким чином, судами не враховано те, що в даному випадку при виникненні колізії підлягають застосуванню норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Зазначених обставин не врахували під час вирішення даного спору суди попередніх інстанцій, чим порушили правила застосування норм матеріального права, а саме помилково надали перевагу положенням постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

З огляду на викладене рішення судів першої та другої інстанцій підлягають скасуванню.

Оскільки для вирішення даного спору з урахуванням наведених вище норм матеріального права і висновків суду касаційної інстанції необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення розміру компенсаційних виплат позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції, тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 01 грудня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 10 березня 2005 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.