Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О.,

Горбатюка С.А., Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Управління соціального захисту населення Алчевської міської ради про стягнення недоплаченої одноразової компенсації, -

У лютому 2004 року ОСОБА_1. звернулась до суду із вказаним позовом.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що її чоловік ОСОБА_2., який мав статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інваліда ІІ групи, помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивачка стверджувала, що відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року N 796-XII (далі - Закон України N 796-XII (796-12) ) вона та її сім'я мають право на отримання одноразової компенсації сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, в розмірі 60 мінімальних заробітних плат і виплата такої компенсації повинна здійснюватись з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника.

Однак Управлінням соціального захисту населення Алчевської міської ради зазначену компенсацію було виплачено не в кратному розмірі до мінімальної заробітної плати, як передбачено згаданим Законом, а в розмірі згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) , що призвело до порушення її прав.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити недоплачену компенсацію в сумі 8020,70грн.

Рішенням Алчевського міського суду Луганської області від 30 березня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 08 липня 2004 року, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що розмір виплат, передбачений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) визначається постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , відповідно до положень якої позивачу було вірно нарахований саме такий розмір виплат.

Такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального права.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивачка є членом сім'ї померлого учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 48 Закону України N 796-XII одноразова компенсація сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується у розмірі 60 мінімальних заробітних плат.

Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника.

Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 2002-2003 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Встановлені Кабінетом Міністрів України у 1996 році розміри компенсацій і допомог громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи не змінювались і не відповідають розміру, встановленому іншими законами України.

Згідно з положеннями частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, не звернувши належної уваги на принцип пріоритетності законів над підзаконними актами, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що при визначенні розміру компенсаційних виплат позивачеві застосуванню підлягає постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , а не стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Таким чином, судами не враховано те, що в даному випадку при виникненні колізії підлягають застосуванню норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Зазначених обставин не врахували під час вирішення даного спору суди попередніх інстанцій, чим порушили правила застосування норм матеріального права, а саме помилково надали перевагу положенням постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

З огляду на викладене рішення судів першої та другої інстанцій підлягають скасуванню.

Оскільки для вирішення даного спору з урахуванням наведених вище норм матеріального права і висновків суду касаційної інстанції необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення розміру компенсаційних виплат позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції, тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення Алчевського міського суду Луганської області від 30 березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 08 липня 2004 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

С у д д і :