К-9110/07 Про стягнення заборгованості з ПДВ, збитків та визнання неправомірною бездіяльність податкової інспекції - 15.10.2008 Прийняття

Постановою Господарського суду Одеської області від 11.12.2006 р. позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з держбюджету на користь позивача бюджетне відшкодування з ПДВ та відсотки в загальній сумі 387487 грн. та держмито в сумі 1700 грн. Відмовлено у стягненні збитків в сумі 32589,27 грн. та закрито провадження у справі щодо визнання неправомірною та незаконною діяльність ДПІ у Малинівському районі м. Одеси.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.03.2007 р. постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за 2003/2005 р.р. в сумі 202587 грн., відсотки 2594 грн., 1700грн. судового збору. Визнано неправомірною та незаконною бездіяльність ДПІ у Малинівському районі м. Одеси щодо ненадання висновку до УДК у Одеській області про суму бюджетної заборгованості. В решті позову відмовлено.

ДПІ у Малинівському районі м. Одеси подала касаційну скаргу, якою просить скасувати пост анову Одеського апеляційного господарського суду від 15.03.2007 р. та прийняти нову постанову про відмову позивачеві у задоволенні позовних вимог.

Прокуратура Одеської області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення.

ТОВ "Одеський зв’язок" подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову Господарського суду Одеської області від 11.12.2006 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.03.207 р., а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий судовий розгляд.

Заявою про зміну касаційної скарги від 14.10.2008 р. (вих. № 12п) ТОВ "Одеський зв’язок" просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.03.2007 р. у частині задоволення позову залишити без змін, а у частині відмови у задоволенні позову скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий судовий розгляд. У цій заяві ТОВ "Одеський зв’язок" ставить також питання щодо роз’єднання у самостійні провадження позовні вимоги щодо стягнення з Державного бюджету України грошових коштів на загальну суму 32589,27 грн., що станом на 05.12.2006 р. еквівалентно 6453,32 доларів США згідно офіційного курсу НБУ (1 дол.США=5,05 грн.), з метою відшкодування збитків, які завдано у зв’язку зі сплатою (нарахуванням) відсотків за користування кредитними коштами, які підприємство вимушено було запозичити у банку внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача, та вимоги щодо бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 43234 грн., що виникла станом на 01.01.2003 р. окремо від всіх інших позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, суд першої інстанції виходив з приписів п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції, що діяла до 01.06.2005 р., та встановив, що позивач у термін отримання відшкодування - один місяць після надання податкової декларації мав отримати бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за липень, серпень, вересень, листопад, грудень 2003 року, квітень та грудень 2004 року та січень, березень, квітень, червень 2005 року, але не отримав.

Посилаючись на приписи п. 7.7. ст. 7 Закону України у редакції Закону України № 2505-ІV від 25.03.2005 р. (2505-15) та встановивши дотримання позивачем вимог закону щодо подання податковому органу податкових декларацій та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, надання органу державного казначейства копії відповідних декларацій з відмітками податкового органу про їх прийняття, факт проведення податковою інспекцією виїзної планової перевірки, в ході якої не було встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства при розрахунку бюджетного відшкодування, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позивних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за липень, серпень, вересень та жовтень 2005 року.

Посилаючись на приписи п.п. 7.7.3 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції, що діяла до 01.06.2005 р., суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з держбюджету відсотків на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, та нарахованих до дня скасування Законом України № 2771-ІV від 07.07.2005 р. (2771-15) приписів п.п.7.7.3 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції, що діяла до 01.06.2005 р.

Таким чином, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині відшкодування з бюджету бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у сумі 384893 грн. та 2594 грн. процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення збитків, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів причинного зв’язку між отриманим кредитом та сплаченими відсотками, пов’язаними з неотриманням бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за спірний період.

Закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання неправомірною та незаконною бездіяльності податкової інспекції суд першої інстанції мотивував тим, що такі вимоги не підвідомчі господарському суду відповідно до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , а тому не можуть вирішуватися господарським судом у відповідності до приписів ст. 6 розділу VІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов в частині стягнення з держбюджету 202587 грн. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за 2003/2005 роки та 2594 грн. відсотків, суд апеляційної інстанції виходив з того, що контролюючий орган та позивач неправильно визначили від’ємне значення податку на додану вартість за 2003 рік. Загальна сума податку на додану вартість, що підлягала відшкодуванню за період 2003/2005 роки, склала 349110 грн., утім податкова інспекція помилково визначила її розмір - 349058 грн., не включивши у січні 2003 року 52 грн. податкового кредиту з податку на додану вартість, а позивач помилково визначив розмір - 382893 грн.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції щодо позовних вимог про визнання неправомірною та незаконною бездіяльності податкової інспекції щодо ненадання висновку до органу держказначейства про суму бюджетної заборгованості та задовольняючи позов у цій частині, суд апеляційної інстанції зазначив, що ненадання висновку про суму бюджетної заборгованості не є цивільним правопорушенням, оскільки цей обов’язок регулюється податковим законодавством, а до податкових правовідносин відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України податкове законодавство не застосовується.

Щодо вимог про відшкодування збитків, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем заявлені вимоги про стягнення відсотків на погашення кредиту за кредитним договором № 6.8-11 від 17.03.2006 р., а тому спір вирішено у розрізі наведеного, тобто судом зроблені висновки, що виплата річних є самостійним цивільним зобов’язанням позичальника і не пов’язана з невідшкодуванням бюджетної заборгованості податковою інспекцією.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими судові рішення судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з позовної заяви (а.с. 2-3 т. 1) та заяв про доповнення позовних вимог (а.с. 56, а.с. 112 т. 2) позивачем заявлені вимоги про стягнення заборгованості з податку на додану вартість з Державного бюджету України, відсотків, нарахованих на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість та одночасно з такими вимогами ставляться вимоги про визнання неправомірною та незаконною бездіяльності ДПІ у Малинівському районі м.Одеси з ненадання органу державного казначейства у встановлені строки висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, а також про стягнення з Державного бюджету України грошових коштів (відшкодування збитків).

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997 р. №6-зп (v006p710-97) кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити, в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність).

Отже, такі вимоги мали бути розглянуті адміністративним судом, зокрема господарським судам, який розглядає публічно-правовий спір за підстав, визначених у розділі VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

З огляду на викладене, позиція суду першої інстанції щодо необхідності закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання неправомірною та незаконною бездіяльності податкового органу лише на тій підставі, що такий спір непідвідомчий господарському суду, отже його розгляд буде суперечити приписам ст. 6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції визнає помилковою.

Позивач у мотивувальній частині заяв про доповнення позовних вимог посилається на ч. 2 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Свої вимоги ґрунтує на тому, що несвоєчасне отримання суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість зумовило недостатність обігових коштів у позивача, що змусило останнього отримати у банку кредит на підставі кредитного договору та призвело до вимушених витрат підприємства у вигляді відсотків за користування кредитом.

Суд касаційної інстанції, виходячи із приписів ч. 2 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначає, що, у випадку заявлення в одному провадженні вимог щодо оскарження дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень (публічно-правові вимоги) та вимог про відшкодування шкоди, заподіяної такими протиправними діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, такі вимоги мали бути розглянуті адміністративним судом, зокрема господарським судом, який розглядає публічно-правовий спір за підстав, визначених у розділі VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

При цьому, необхідною умовою для відшкодування такої шкоди є наявність причинного зв’язку між протиправними діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень щодо невідшкодування бюджетної заборгованості та настанням негативних для позивача наслідків від такого невідшкодування у вигляді завданої шкоди.

Саме у розрізі наведеного мав бути вирішений спір в частині вимог про відшкодування шкоди (збитків), завданої неправомірними діями суб’єкта владних повноважень.

Утім, у прохальній частині заяв про доповнення позовних вимог позивач ставить вимоги про стягнення з Державного бюджету України грошових коштів з метою відшкодування збитків, які завдано у зв’язку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами.

Таке формулювання призвело до того, що судом апеляційної інстанції надано правову оцінку вимогам "про стягнення відсотків на погашення кредиту по кредитному договору № 6.8-11 від 17.03.2006 р.", які, у такому формулюванні, за своєю правовою природою взагалі є цивільно-правовими вимогами.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за правильне скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, оскільки зазначені порушення при вирішенні даного спору не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 КАС України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на викладене, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, з’ясувати зміст позовних вимог, встановити обставини щодо формування позивачем податкового кредиту у спірні періоди, дотримання позивачем та податковою інспекцією вимог податкового законодавства щодо порядку бюджетного відшкодування, перевірити правильність заявленого до відшкодування розміру бюджетного відшкодування та відсотків, нарахованих на суму бюджетної заборгованості, і, в залежності від встановлених обставин, здійснити розгляд справи у відповідності із нормами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Малинівському районі міста Одеси, заступника прокурора Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський зв’язок" задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Одеської області від 11.12.2006 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.03.2007 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.