Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.

Суддів - Бим М.Є., Леонтович К.Г., Чалого С.Я., Шкляр Л.Т.

при секретарі - Подолянко Р.О.

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу,ОСОБА_1 на постанову Кузнецовського міського суду від 13.06.2006р. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 05.09.2006р. у справі за позовом ОСОБА_1 до УПФУ в м. Кузнецовськ про стягнення пенсії, -

Справа №К-30793/06

Доповідач Фадєєва Н.М.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УПФУ в м. Кузнецовьску про перерахунок пенсії, посилаючись на те, що щомісячна додаткова пенсія відповідно до ст.. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" (796-12) особам, віднесеним до 2 категорії призначається у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак фактична виплата становить 5 грн. 97 коп.

Постановою Кузнецовського міського суду від 13.06.2006р. відмовлено в задоволенні позову.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 05.09.2006р. апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а постанова Кузнецовського міського суду від 13.06.2006р. - без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити нове судове рішення. яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є потерпілим 2-ої категорії внаслідок Чорнобильської катастрофи, є пенсіонером за віком, постійно проживає в м. Кузнецовську Рівненської області, яке згідно Переліку населених пунктів, віднесених до зон забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи" (106б-91-п) та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи", відноситься до зони безумовного обов'язкового відселення. Статтею 37 Закону № 796-ХІІ встановлена виплата громадянам, які проживають у зоні гарантованого добровільно відселення, щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати та має право на пільги та компенсації.

Позивачу ОСОБА_1 за місцем проживання виплачувалась грошова допомога громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення не в розмірі двох мінімальних заробітних плат, як це передбачено ст. 39 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а в розмірі по 10 грн. 50 коп. щомісяця, тобто в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Згідно ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, виплачується щомісячна грошова допомога в розмірі 40% від мінімальної заробітної плати, однак позивачці ця допомога виплачувалась в розмірі 5 грн. 97 коп. щомісяця.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з положень ст.. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та постанови УМК від 26.07.1996р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно яких підвищення конкретних розмірів усіх доплат здійснюється виключно Кабінетом Міністрів України.

Проте з таким висновком судів попередніх інстанцій погодитися не можна з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Абзацом 3 частини 1 статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Згідно абзацу 2 частини 1 статті 39 вищенаведеного Закону громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата у зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 2003-2005 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статей 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Встановлений постановою КМУ № 836 (836-96-п) у 1996 році розмір щорічної допомоги громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв'язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства та допомога громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме статті 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат на 2003-2005 роки, а не Постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996р. № 836 (836-96-п) .

Тому, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст.ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Слід зазначити, що ухвалення по справі нового рішення судом касаційної інстанції неможливе у зв'язку з відсутню в матеріалах справи відомостей про розмір доплат і компенсацій нарахованих та виплачених позивачу.

За таких обставин оскаржені судові рішення не можуть вважатись законними, а тому вони відповідно до вимог ст. 227 КАС України повинні бути скасовані з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Наведені відповідачем в касаційній скарзі доводі про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору по суті знайшли своє підтвердження, тому постанова суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити .

Постанову Кузнецовського міського суду від 13.06.2006р. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 05.09.2006р. у справі № 2-а-82/2006 скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.