К-4971/07 Про стягнення штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця - 14.10.2008 Прийняття

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу ПП "Петров" на постанову господарського суду Запорізької області від 23.10.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 24.01.2007р. у справі за позовом Запорізького обласного відділення ФСЗІ до ПП "Петров" про стягнення штрафних санкцій, -

Справа №К-4971/07

Доповідач Фадєєва Н.М.

12.09.2006р. до господарського суду звернулося Запорізьке обласне відділення ФСЗІ з позовною заявою до ПП "Петров" про стягнення 3015, 79 грн. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2005р.

Постановою господарського суду Запорізької області від 23.10.2006р. задоволені позовні вимоги.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 24.12.2007р. апеляційна скарга залишена без задоволення, а постанова господарського суду Запорізької області від 23.10.2006р.– без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, ПП "Петров" звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення. ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, згідно форми звітності № 10-ПН в 2005 році на приватному підприємстві "Петров" повинен був працювати 1 інвалід . Враховуючи, що за вказаний період на підприємстві не було працювало жодного інваліда Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів у відповідності до статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" пред'явило позов про стягнення штрафних санкцій в розмірі 3015 грн. 79 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств (об'єднань, установ і організацій) незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько - правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Крім того, створенню робочого місця для працевлаштування інваліда передує обов'язок відповідача щодо виконання ним певних дій, зокрема перелік таких дій визначений в Положенні про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (314-95-п) (далі-Положення).

Так, згідно п.5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 передбачено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками; розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.

Відповідно до пункту 3 Положення "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів" затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (314-95-п) , робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" працевлаштування інвалідів повинно здійснюватися центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Обов'язки органів, визначених у статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" мають конкретний механізм їх реалізації, що зокрема передбачає наявність зі сторони підприємств звернень до вказаних органів із проханням сприяти у пошуку та працевлаштуванні інвалідів. Відповідач належним чином не використав всі можливості та не виконав обов'язок щодо інформування всіх органів, згідно Закону, про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві про що свідчать матеріали справи.

Ст. 20 Закону передбачено, що підприємства (об’єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно сплачувати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації

Пунктом 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2001р. (1767-2001-п) , передбачено, що адміністративно-господарські санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що наступає за звітним.

Відповідач самостійно не перерахував зазначену суму адміністративно-господарських санкцій.

Згідно ст. 250 ГК України, адміністративно - господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Суд правомірно прийшов до висновку про обґрунтованість вимог Фонду соціального захисту інвалідів та задовольнив адміністративний позов.

На підставі викладеного доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують, не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи порушено норми матеріального чи процесуального права.

Судом рішення ухвалене з додержанням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, не допущено порушень норм процесуально права при вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.