Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Бившевої Л.І.

секретар судового засідання Патюк А.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси на постанову господарського суду Черкаської області від 03.11.2006 та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.01.2007

у справі №09/4619а

за позовом Державної податкової інспекції у м. Черкаси

до Товариства з обмеженою відповідальністю (з іноземними інвестиціями) "Генезіс-Ротор"

Комерційне господарське товариство з обмеженою відповідальністю "Славутич"

про визнання недійсною угоди

Державна податкова інспекція у м. Черкаси звернулась до господарського суду Черкаської області з позовом про визнання недійсною угоди № 21/С від 21.05.2003 укладеної між відповідачами.

Постановою господарського суду Черкаської області від 03.11.2006, яку залишено без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.01.2007 у справі №09/4619а в позові відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В своїй скарзі просить скасувати постанову господарського суду Черкаської області від 03.11.2006 та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.01.2007 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Генезис-Ротор" та Комерційно-господарським товариством з обмеженою відповідальністю "Славутич" укладено договір підряду №21/С від 21.05.2003 року (а.с.18).

Внаслідок цього між відповідачами виникли цивільно-правові зобов'язання, відповідно до яких КГ ТОВ "Славутич" (виконавець) зобов'язалося виготовити та передати товар у власність ТОВ "Генезис-Ротор" (замовнику), а замовник зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього 32 880 грн., в т.ч. 5 480 грн. ПДВ.

На виконання зазначених цивільно-правових зобов'язань КГ ТОВ "Славутич" були видані ТОВ "Генезис-Ротор" податкові накладні на загальну суму 27 480 грн.: №79 від 25.07.2003 року на загальну суму 10 800 грн., в т.ч. ПДВ - 1 800 грн. (а.с.22), №101 від 27.08.2003 року на загальну суму 13 800 грн., в т.ч. ПДВ - 2 300 грн. (а.с.20); №41 від 26.05.2003 року на загальну суму 2 880 грн., в т.ч. ПДВ - 480 грн. (а.с.22).

Передача першому відповідачу товару на загальну суму 2 880 грн. також підтверджується накладною № РН-93 від 16.07.2003 року (а.с.23).

ТОВ "Генезис-Ротор" сплатило за одержаний товар 32 880 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 28 від 26.05.2003 року, № 42 від 11.07.2003 року, № 43 від 25.07.2003 року, № 54 від 27.08.2003 року (а.с.19-21).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволені позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до змісту ст. 49 Цивільного Кодексу УРСР, на яку посилається скаржник, недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що позивач не мав правових підстав для посилання на ст. 49 Цивільного Кодексу УРСР на момент подання позову.

З 01.01.2004р.. згідно з п.1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України (435-15) , Цивільний Кодекс УРСР (1540-06) від 18.07.1963р. втратив чинність. Цивільний Кодекс України (435-15) , який набрав чинності, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Цим Кодексом скасовано відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції стягнення в дохід держави доходу, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України), не є адміністративно – правова конфіскація.

За змістом ч.2 ст. 5 ЦК України, Кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що посилання позивача на публічно-правові санкції, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в ЦКУ на момент звернення з позовом, є помилковим.

Згідно з частиною третьою статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси на постанову господарського суду Черкаської області від 03.11.2006 та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.01.2007 у справі №09/4619а слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси відхилити.

Постанову господарського суду Черкаської області від 03.11.2006 та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.01.2007 у справі №09/4619а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.