Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Весельської Т.Ф.,

Панченка О.І., Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на постанову начальника Золотоніського районного відділу земельних ресурсів від 18 лютого 2004 року про накладення штрафу, -

У лютому 2004 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2. звернулась до суду із скаргою, в якій просила скасувати як необґрунтовану, постанову начальника Золотоніського районного відділу земельних ресурсів від 18 лютого 2004 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 85 грн. на ОСОБА_2. за порушення земельного законодавства.

Ухвалою Золотоніського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2004 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 15 квітня 2004 року, у прийнятті зазначеної скарги відмовлено у зв'язку із тим, що дана справа не підсудна цьому суду, а також тому, що ОСОБА_1 не має повноважень представляти інтереси ОСОБА_2. в судових інстанціях.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 липня 2004 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 24 вересня 2004 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на оскарження постанови про накладення штрафу.

В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи ухвалу суду першої інстанції щодо відмови у поновленні процесуального строку, суд апеляційної інстанції не дотримався вимог процесуального закону щодо законності і обґрунтованості судового рішення та його висновок ґрунтується на неповному з'ясуванні дійсних обставин справи і не узгоджується з вимогами закону та матеріалами справи.

Так, відповідно до ст. 202 ЦПК України (в редакції 1963 року), який діяв на час розгляду справи, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені у судовому засіданні.

Аналогічні вимоги до судового рішення містяться і в чинному процесуальному законодавстві. Так, згідно із ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак з матеріалів справи видно, що оскаржена ОСОБА_1 ухвала апеляційного суду не містить жодних посилань на конкретні обставини справи і в ній відсутні висновки суду апеляційної інстанції щодо змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, мотивів апеляційної скарги відносно законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, а також щодо досліджених доказів і обставин (фактів), які встановлені судом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було допущено порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

З огляду на наведене, оскаржене судове рішення відповідно до вимог ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 24 вересня 2004 року скасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції на новий апеляційний розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.