Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

при секретарі судового засіданні Александровій Я.А.,

за участю представника відповідача – ДПІ у Оболонському районі м. Києва – Костюк В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Медінвест-Консалтинг" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, яка переглядається за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 29 червня 2006 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2006 року

У травні 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю "Медінвест-Консалтинг" (ТОВ "Медінвест-Консалтинг", Товариство) звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (ДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Зазначали, що податковою інспекцією проведена позапланова виїзна документальна перевірка з питань правомірності заявлення Товариством бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (ПДВ).

За наслідками перевірки складено акт про завищення від’ємного значення чистої суми податкових зобов’язань по ПДВ за серпень 2003 року в розмірі 119463 грн, за жовтень 2003 року в розмірі 159271 грн, за листопад 2003 року в розмірі 44413 грн, а відтак прийнято податкові повідомлення-рішення якими зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, донараховано ПДВ та застосовано штрафні санкції.

Посилаючись на відсутність з боку ТОВ "Медінвест-Консалтинг" порушень податкового законодавства та правомірність визначення податкового кредиту - просили визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 28 березня 2006 року №0000282308/0 та №0010292308/0.

Постановою господарського суду м. Києва від 29 червня 2006 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 6 вересня 2006 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати і постановити нове, про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва в березні 2006 року проведено позапланову виїзну перевірку з питань правомірності заявлення ТОВ "Медінвест-Консалтинг" бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за серпень 2003 року, жовтень 2003 року та листопад 2003 року.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт від 20 березня 2006 року №266/23-8-32453698 із висновком про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, оскільки Товариством завищено від’ємне значення чистої суми податкових зобов’язань по ПДВ за серпень 2003 року в розмірі 119463 грн, за жовтень 2003 року в розмірі 159271 грн, за листопад 2003 року в розмірі 44413 грн.

На підставі акта прийнято податкові повідомлення-рішення: від 28 березня 2006 року №0000282308/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за серпень, жовтень, листопад 2003 року на 323147 грн; від 28 березня 2006 року №0010292308/0, яким визначено ТОВ "Медінвест-Консалтинг" суму податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 278892 грн, в тому числі 181928 грн в основний платіж та 90964 грн – штрафні (фінансові) санкції.

Також встановлено, що перевірка ТОВ "Медінвест-Консалтинг" проводилась відповідачем на підставі наказу начальника ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 17 березня 2006 року №414, згідно якого доручено провести позапланову виїзну документальну перевірку позивача у термін з 17 березня 2006 року по 27 березня 2006 року з підстав, передбачених пунктом 9 статті 11-1 Закону України "Про державну податкову службу", а також виписано відповідне направлення.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що позапланову перевірку, здійснено податковим органом без дотримання вимог законодавства щодо порядку її проведення, наявні в матеріалах справи докази вказують на відсутність порушення позивачем податкового законодавства, та відсутність недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) ПДВ за перевірений період.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Так, відповідно до пункту 1 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу" (у редакції, яка діяла на час перевірки позивача) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Відповідно до пункту 9 частини шостої статті 11-1 цього Закону позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності подання платником декларації з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис гривень.

Відповідно до частини восьмої цієї статті позапланова виїзна перевірка здійснюється за рішенням керівника податкового органу, яке оформлюється наказом.

Згідно з частиною першою статті 11-2 Закону України "Про державну податкову службу" посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:

- направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

- копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата початку та дата закінчення.

Згідно з пунктом 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року №327 (z0925-05) , позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї із обставин, визначених Законом України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) та іншими законодавчими актами. Вона здійснюється за місцезнаходженням такого суб'єкта господарювання чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така позапланова виїзна перевірка.

Інструкцією про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 року №80 (z0172-98) , встановлено, що при призначенні чи проведенні документальної перевірки платника податків чи при виконанні інших службових обов'язків працівниками органів державної податкової служби здійснюється або може здійснюватись перевірка місцезнаходження (місця проживання) платника податків. За наслідками перевірки складається акт перевірки місцезнаходження платника податків. Якщо встановлено відсутність платника податків за його місцезнаходженням (місцем проживання), то проводиться робота із з'ясування фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, відповідальних та афілійованих осіб.

Як вбачається з наказу начальника ДПІ у Оболонському районі м. Києва про проведення перевірки та направлення на перевірку ним було доручено провести саме позапланову виїзну документальну перевірку позивача.

Проте, жодних доказів того, що відповідачем вживалися заходи для виїзду за місцезнаходженням позивача з метою проведення позапланової перевірки до закінчення відведеного на перевірку терміну, тобто до 27 березня 2006 року, в матеріалах справи немає.

Зіславшись на незнаходження ТОВ "Мідінвест-Консалтинг" 13 січня 2006 року за його адресою, відповідачем не проведена робота із з’ясування фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків на момент початку перевірки (17 березня 2006 року).

Крім того, як вбачається із складеного акту від 20 березня 2006 року, фактично ДПІ проведено позапланову невиїзну документальну (камеральну) перевірку.

За таких обставин судами зроблено правильний висновок, що позапланову перевірку ТОВ "Медінвест-Консалтинг" ДПІ здійснено в приміщенні інспекції у Оболонському районі м. Києва з 17 березня 2006 року по 20 березня 2006 року без дотримання вимог чинного законодавства передбаченого для проведення позапланових перевірок суб’єктів господарювання.

Розглядаючи спір по суті, суди також відзначили, що зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ, донарахування позивачу податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій згідно зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями зроблено податковим органом з посиланням на неподання позивачем податкових накладних на підтвердження податкового кредиту. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Пунктом 7.7 статті 7 цього Закону передбачений порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету та строки розрахунків з бюджетом.

Зокрема, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Відповідно до пункту 1.8 статті першої цього ж Закону бюджетне відшкодування – це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду є податковим кредитом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", (в редакції на час подання позивачем декларації) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Закон (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"), не дозволяє включати до податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

За змістом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону податкова накладна має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер, дату виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, податковий номер платника податку (продавця та покупця), опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг).

З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні, виписані позивачу постачальниками придбаних ним товарів (робіт, послуг) складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та наказу Державної податкової адміністрації України "Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення" від 30 травня 1997 року №165.

Доказів визнання недійсними вказаних податкових накладних суду не надано.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, відповідно до якої особи, що підпадають під визначення платників податку згідно із статтею 2 Закону України "Про податок на додану вартість", зобов'язані зареєструватися як платники податку на додану вартість.

Будь-якій особі, діяльність якої підлягає оподаткуванню, податковим органом присвоюється індивідуальний податковий номер та видається свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість за її заявою.

Згідно з пунктом 2 наведеного Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Надані позивачем до матеріалів справи належним чином засвідчені копії податкових накладних підтверджують дотримання ним вимог наведеного вище законодавства.

За обставин, коли витрати по сплаті податку підтверджені належно оформленими податковими накладними, порушень ТОВ "Медінвест-Консалтинг" вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не вбачається.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не має права на включення сум податкових накладних до складу податкового кредиту, і як наслідок, отримання бюджетного відшкодування згідно Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) висновків судів не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 29 червня 2006 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 – 239 КАС України (2747-15) .