Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів - Панченка О.Н.

Смоковича М.І.

Сороки М.О.

Весельської Т.Ф.

Мироненка О.В. (суддя - доповідач)

провівши попередній розгляд справи за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 5 травня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12 вересня 2006 року,-

У грудні 2005 року позивач звернувся в суд із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення №0011991750/0 від 08.06.2005, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок у розмірі 60.563,08 грн. Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про плату за землю" земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та ( і комунальної власності сплачують власники землі та землекористувачі з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Зазначає, що у нього відсутнє як право власності, так і право користування на земельну ділянку площею 3.547,21 кв. м., розташовану за АДРЕСА_12 (кадастровий номер 90:111:007), а тому у відповідача не було підстав нараховувати позивачу земельний податок за вказаною земельною ділянкою. Крім того сама сума податку визначена неправильно.

Постановою Господарського суду міста Києва від 05 травня 2006 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування судового рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12 вересня 2006 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що відповідачем ухвалено податкове повідомлення № 0011991750/0 від 08.06.2005 року, яким позивачу згідно з пп. "г" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" та відповідно до ст.ст. 5, 14, 17 Закону України "Про плату за землю" визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок за 2005 рік у розмірі 60.563,08 грн.

Земельний податок позивачу нараховано за земельну ділянку площею 3.547,21 КВ. м., розташовану за АДРЕСА_1 (кадастровий номер 90:111:007), за 2005 рік. В матеріалах справи є довідки Головного управління земельних ресурсів КЕДА № 07-05/10920 від 12.04.2006 та № 07-05/8067 від 17.03.2006, в яких зазначено, що вказана земельна ділянка зареєстрована за Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Рибак Оленою Олександрівною згідно з технічним звітом по встановленню зовнішніх меж землекористування від 19.04.2002.

Також судом встановлено, що у 2002 році згідно з договором купівлі-продажу від 27.02.2000, укладеним між ЗАТ "Будівельна фірма "Київінжбуд" (продавець) та позивачем (покупець), останнім було придбано будівлі виробничих приміщень загальною площею 955,00 кв.м., які розташована на вищевказаній земельній ділянці.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Законом, що визначає об'єкти оподаткування, суб'єкти, ставки, порядок нарахування та сплати податку на землю, а також пільги щодо плати за землю (перелік яких є вичерпним) є Закон України "Про плату за землю" (2535-12) .

З матеріалів справи вбачається, що суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1. здійснює підприємницьку діяльність шляхом надання в оренду належних їй будівель виробничих приміщень, розташованих за АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" завданнями органів державної податкової служби є, зокрема, здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів. Установлених законодавством.

Згідно ст. 27 Закону України "Про плату за землю" контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку здійснюється державними податковими інспекціями.

Частиною 3 статті 14 цього Закону передбачено, що нарахування земельного податку громадянам проводиться державними податковими інспекціями, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про плату за землю" ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про плату за землю" власники земельних ділянок, земельних часток та землекористувачі, крім орендарів сплачують земельний податок.

Статтею 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Згідно ст. 6 Закону України "Про оцінку земель" суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель є органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель.

Таким чином, із наведених норм вбачається, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок, які використовуються для визначення розміру земельного податку, встановлюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель.

Відповідно до п. 1.1. Порядку визначення грошової оцінки земельних ділянок в м. Києві, затвердженого Рішенням Київської міської ради від 03 квітня 2001 року № 242/1219 (із змінами та доповненнями), грошова оцінка земельних ділянок в м. Києві здійснюється згідно з чинним законодавством України, нормативно-правовими актами та Рішенням Київської міської Ради від 27 квітня 2000 року № 104/825 "Про затвердження грошової оцінки земель м. Києва" з метою визначення розмірів земельного податку.

Нормативну грошову оцінку вказаної земельної ділянки здійснено відповідно до рішення Київської міської Ради від 27 квітня 2000 року № 104/825 "Про затвердження грошової оцінки земель м. Києва", згідно з яким станом на 12 листопада 2002 року зазначена вище земельна ділянка відносилась до економіко планувальної зони 7, узагальнюючий коефіцієнт на місцезнаходження якої складе складав 1,60.

Рішенням Київської міської ради від 12 лютого 2004 року N 63/1273 "Про затвердження Схем впливу локальних факторів, що характеризують місце розташування земельних ділянок у місті Києві" відповідно до Закону України "Про плату за землю" (2535-12) затверджено Схеми впливу локальних факторів, що характеризують місце розташування земельних ділянок у місті Києві, згідно з додатком. Додаток зберігається в Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до п. п. 2 та з вказаного рішення застосування Схем впливу локальних факторів, що характеризують місце розташування земельних ділянок, при розрахунку нормативної грошової оцінки земельних ділянок запроваджено з 1 березня 2004 року. Впровадження зазначених Схем покладено на Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Ухвалюючи рішення, суд вірно зазначив, що відповідачем при здійсненні нарахування позивачу податкового зобов'язання з земельного податку за 2005 рік у розмірі 60.563,08 грн. положення рішення Київської міської ради від 12 лютого 2004 року N 63/1273 "Про затвердження схем впливу локальних факторів, що характеризують місце розташування земельних ділянок у місті Києві" враховані не були.

Задовольняючи позов, суд дійшов обгрунтваного висновку про те, що відповідач нарахував позивачу податкове зобов'язання за розглянутим епізодом на підставі недостовірних даних про нормативну грошової оцінки об'єкту оподаткування (земельної ділянки), чим порушив порядок визначення та нарахування земельного податку. Визначений Законом України "Про плату за землю" (2535-12) , а також вийшовши за межі власної компетенції, самостійного визначивши нормативну грошову оцінку об'єкта оподаткування.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів-

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, постанову Господарського суду м. Києва від 5 травня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12 вересня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.