Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів - Панченка О.Н.

Смоковича М.І.

Сороки М.О.

Весельської Т.Ф.

Мироненка О.В. (суддя - доповідач)

провівши розгляд справи у порядку письмового провадження за позовом ОСОБА_1до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно - Західна залізниця", Управління праці та соціального захисту населення Овруцької РДА про стягнення невиплачених коштів за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 27 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 13 вересня 2006 року,-

У квітні 2006 року позивач звернувся до суду з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно - Західна залізниця", Управління праці та соціального захисту населення Овруцької РДА про стягнення невиплачених коштів, посилаючись на те, що відповідач порушив вимоги Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) і не виплатив позивачу щомісячну допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва, що підлягала виплаті за період з 01 березня 2003 року по 31 грудня 2005 року в сумі 3153,20 грн. та доплату до заробітної плати за період з 01 березня 2003 року по 31 грудня 2005року в сумі 15767 грн., виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати. Недоотримані кошти за період з 2003 по 2005 роки становлять 19783,20грн.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 27 липня 2006 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування судового рішення.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 13 вересня 2006 року апеляційну скаргу позивача відхилено, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанова Овруцького районного суду Житомирської області від 27 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 13 вересня 2006 року скасуванню.

Судом встановлено, що позивач працює в Овруцькій дистанції колії Південно - Західної залізниці з 1997 року, постійно проживає в м. Овруч. Отримує на підставі ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідні кошти, розмір яких встановлений Постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) .

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 відсотків від мінімальної заробітної плати.

Згідно зі ст. 39 зазначеного вище Закону громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, проводиться доплата у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.

Судове рішення мотивоване тим, що при нарахуванні позивачу виплат відповідач виходив з положень ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок Державного бюджету та Постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) , якою встановлені розміри виплат, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зміст законів України, якими встановлюються розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні спору, застосуванню підлягає саме статті 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи", а не Постанова КМ України від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) .

За таких обставин та з урахуванням вимог статей 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідач повинен виплатити позивачу щомісячну допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва, що підлягала виплаті за період з 01 березня 2003 року по 31 грудня 2005року та доплату до заробітної плати за період з 01 березня 2003 року по 31 грудня 2005року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати.

Оскільки судом невірно застосовано норми матеріального права, то постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню. Справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання відповідно до вимог закону.

За правилами ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 27 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 13 вересня 2006 року скасувати.

Справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання відповідно до вимог закону.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.