к-3983/06 Про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні автомобілем, відшкодуванні моральної шкоди - 08.10.2008 Прийняття

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 13 листопада 2003 року та ухвалу апеляційного суду АР Крим від 24 березня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до УДАІ ГУ МВС України в АР Крим про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні автомобілем, відшкодуванні моральної шкоди, -

В березні 2001 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказував, що 31.05.2000 року на підставі рішення Сакського районного суду між ним та ОСОБА_2 було затверджено мирову угоду за умовами якої в рахунок погашення зобов'язань за договором займу він придбав у власність легковий автомобіль марки "Фольксваген-Пассат", 1988 року випуску. Автомобіль було завезено з Республіки Білорусь у 1999 році та зареєстровано Євпаторійським МРЕВ ДАІ. Строк тимчасової реєстрації закінчився 02.02.2000 року. З 12.07.2000 року автомобіль було знято з тимчасового обліку митного контролю. Звернувшись до начальника Євпаторійського МРЕВ ДАІ із заявою про видачу дозволу реєстрації автомобіля, заявник в усній формі отримав відмову. На письмовий запит ніякої відповіді взагалі не отримав.

ОСОБА_3 вважав, що такими діями і бездіяльністю порушено його право власника, оскільки він не може експлуатувати свій автомобіль та розпоряджатися ним на власний розсуд. Це у свою чергу заподіяло йому моральної шкоди, які він просив суд стягнути з відповідача у розмірі 2850 грн., визнавши його дії неправомірними.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 13 листопада 2003 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено повністю.

Ухвалою апеляційного суду апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 березня 2004 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди було скасовано і в цій частині справу направлено на новий розгляд. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із постановленими по справі судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Листом Верховного Суду України від 13.10.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що автомобіль марки "Фольксваген-Пассат", 1988 року випуску належав громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_2 Ухвалою Сакського районного суду АР Крим від 31.05.2000 року було затверджено мирову угоду між позивачем та ОСОБА_2, за умовами якої позивач зобов'язався прийняти в рахунок погашення суми боргу належний ОСОБА_2 вказаний автомобіль.

28.08.2000 року ОСОБА_1 звернувся до Євпаторійського МРЕВ ДАІ із заявою про реєстрацію автомобіля, на що в усній формі отримав відмову. На письмове звернення відповіді взагалі не отримав.

Відмовляючи в задоволенні позову щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні автомобілем, суди обґрунтовано виходили з безпідставності заявлених вимог, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.8 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07.09.1998 р. (1388-98-п) , реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків, а також внесення в установленому порядку платежів за огляд транспортних засобів, реєстрацію, перереєстрацію та зняття їх з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.

Відповідно до ч.2 розділу II "Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів України" від 07.12.2000 року №2134-III (2134-14) продаж автомобілів, ввезених в Україну і конфіскованих (примусово вилучених), у тому числі в рахунок погашення боргу або інших зобов'язань за цивільно-правовими угодами, договорами, у випадках, передбачених законодавством, або визнаних безгосподарними, здійснюється з нарахуванням податків та зборів, що справляються при імпорті автомобілів відповідно до закону, у разі, якщо такі податки та збори не були попередньо сплачені.

Відповідно до пункту 3 Закону України "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та кузови до них" від 24 травня 1996 року №216/96-ВР (216/96-ВР) , визначені цим Законом транспортні засоби, незалежно від країни їх виробництва, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, підлягають обкладенню всіма видами податків, встановлених для імпортованих товарів (податок на добавлену вартість, ввізне мито, акцизний збір тощо), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Таким чином, обов'язковою передумовою реєстрації транспортного засобу ввезеного з-за кордону в органах ДАІ є його розмитнення незалежно від того хто звертається із заявою про проведення реєстрації - особа, що придбала чи особа до якої перейшло право володіння цим транспортним засобом.

Відтак, у суду не було достатніх правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у вказаній частині, про що вірно зазначено в обох судових рішеннях.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано вказала, що судом першої інстанції було залишено поза увагою вимогу позивача щодо визнання бездіяльності начальника МРЕВ неправомірною у зв'язку з ненаданням відповіді на його звернення, та відшкодування у зв'язку з цим заподіяної моральної шкоди. А тому в цій частині рішення суду підставно скасовано та направлено на новий розгляд.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на зміст спірних правовідносин, які містять ознаки публічно-правового спору, та суб'єктний склад по справі у відповідності з положеннями п.7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , новий розгляд необхідно здійснювати за правилами адміністративного судочинства спеціалізованим судом.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду АР Крим від 24 березня 2004 року та змінене нею рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 13 листопада 2003 року - залишити без змін.

Справу передати на розгляд до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.