Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Конюшка К.В.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі: Остапенку Д.О.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2

відповідача 1: не з'явився.

відповідача 2: Ковальової Г.Є.

прокурора: Дубаса В.В.

розглянувши касаційні скарги Приморської митниці, Заступника прокурора Одеської області, Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2007 р. та постанову Господарського суду Одеської області від 13.06.2007 р.

у справі №22/199-07-4214А

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до 1. Приморської митниці, 2. Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси

за участю Прокурора Одеської області

про визнання неправомірними дій та зобов'язання виконати дії, -

Постановою Господарського суду Одеської області від 13.06.2007, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2007, задоволено позов СПД - ф.о.ОСОБА_1, визнано дії Приморської митниці, що виражаються у відмові в митному оформленні товару, що надходить позивачу за зовнішньоекономічними контрактами, у тому числі і на підставі договорів комісії, неправомірними. Зобов'язано Приморську митницю проводити позивачу оформлення вантажів, які надходять на його адресу за зовнішньоекономічними контрактами, у тому числі на підставі договорів комісії у межах дії Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" без сплати ПДВ. Зобов'язано ДПІ у Малиновському районі м.Одеси не донараховувати ПДВ позивачу, який проводить митне оформлення вантажів, які надходять на його адресу за зовнішньоекономічними контрактами, у т.ч. на підставі договорів комісії, без сплати ПДВ.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами відповідачів та прокурора, у яких ставиться питання про скасування судових рішень та прийняття нового про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивач заперечень на касаційну скаргу не надав, його представник у судовому засіданні касаційної інстанції просив у задоволенні касаційних скарг відмовити.

Відповідач 1 представників у судове засідання касаційної інстанції не направив, просив розглянути справу за його відсутності.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

У справі встановлено, що позивач є суб'єктом підприємницької діяльності, який сплачує єдиний податок, він зареєстрований державним реєстратором Виконавчого комітету Одеської міської ради 18.04.2007 за №25560000000057455, про що видане відповідне свідоцтво, а 26.04.2007 СПД - фізична особа ОСОБА_1 отримав у ДПІ Малиновському районі м.Одеси свідоцтво про сплату єдиного податку серії Д № 013745.

Позивач також є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності. На його адресу, яка знаходиться в зоні дії Приморської митниці, за зовнішньоекономічним контрактами та на підставі договорів комісії надходять різноманітні вантажі.

22.05.2007 митними брокерами на Приморську митницю було подано митну декларацію, супровідні та інші документи ВМД №511000101/7/008604 від 22.05.2007 для проведення процедури митного оформлення вантажу, що надійшов на адресу позивача. В той же день Приморською митницею було видано Картку відмови в прийнятті вказаної митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №51100000/7/01008, з підстав несплати податку на додану вартість на загальних підставах.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов виходили з того, що відповідно до п.1.3. ст. 1 та ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" платником ПДВ є особа, яка реалізує товари (особа-продавець), утримує при цьому з особи, яка придбає їх (особа-покупець), ПДВ і вносить утриманий податок до бюджету. Тобто особа-продавець, крім права на реалізацію товарів, зобов'язана утримати з особи-покупця ПДВ і внести утриманий податок до бюджету. Саме обов'язок внесення ПДВ до бюджету робить особу-продавця платником цього податку. Особа-покупець в операціях реалізації не є платником ПДВ, оскільки вона його не вносить до бюджету, а лише перераховує особі-продавцю. Особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України (операції придбання товарів у зовнішньоекономічній діяльності) теж є платником ПДВ, але у зв'язку з тим, що нерезидент - продавець (іноземний суб'єкт господарювання) не зобов'язаний утримувати з резидента ПДВ і вносити утриманий податок до бюджету України (згідно п.11.4 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" цей податок є внутрішнім податком і не може регулюватися нормами міжнародних договорів, крім договорів, ратифікованих Верховною Радою України до набрання чинності цим Законом), Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) зобов'язує резидента-покупця сплачувати ПДВ з таких операцій придбання безпосередньо до бюджету України, саме він є платником ПДВ, але якщо він є суб'єктом малого підприємництва і перейшов на спрощену систему оподаткування зі сплатою податку за ставкою 10%, то його обов'язок щодо сплати податку замінюється сплатою єдиного податку.

Спрощена система, відповідно до ст.11 Закону України "Про підтримку малого підприємництва", полягає в заміні сплати передбачених звичайною системою оподаткування податків сплатою єдиного податку.

У зв'язку з чим позивач, як суб'єкт малого підприємництва, що сплачує 10% єдиний податок, з операції придбання товарів за імпортом не повинен сплачувати ПДВ під час їх митного оформлення.

Однак, зазначені висновки судів першої та апеляційної інстанції не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права. Зокрема, вони засновані на невірному тлумаченні положень Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" (2063-14) , Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".

На сьогодні в Україні є дві самостійні системи оподаткування: звичайна і спрощена.

Звичайна система запроваджена Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) та спеціальними законами про податки, збори (обов'язкові платежі), якими врегульовано питання справляння загальнодержавних і місцевих податків, передбачених статтями 13, 14 зазначеного Закону.

Спрощена система оподаткування започаткована Указом Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", який видано в межах повноважень Президента України, закріплених у пункті 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (254к/96-ВР) . Цим Указом суб'єктам малого підприємництва надано право самостійно обирати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком, встановлено ставки єдиного податку, визначено базу та об'єкти оподаткування, строки і порядок сплати єдиного податку та коло осіб, на яких дія Указу не поширюється.

Закріплена ця система в Законі України "Про державну підтримку малого підприємництва" (2063-14) , суть якої відповідно до статті 11 цього Закону полягає в заміні сплати передбачених звичайною системою оподаткування податків сплатою єдиного податку і застосуванні спрощеної форми бухгалтерського обліку та звітності.

Запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності відповідно до статті 5 зазначеного Закону є одним з напрямків державної підтримки малого підприємництва поряд, зокрема, з встановленням системи пільг для зазначених платників податків. Це означає, що перехід платника податків на спрощену систему оподаткування не є ні пільгою в оподаткуванні, ні звільненням від сплати податків.

Відповідно до частини першої статті 1 Указу, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва, фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тисяч гривень.

З аналізу зазначених норм вбачається, що справляння єдиного податку можливе лише з операцій щодо продажу товарів (робіт, послуг).

Водночас з аналізу пункту 2.4 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість" вбачається, що платником податку на додану вартість є будь-яка особа, що імпортує (для фізичних осіб - ввозить (пересилає)) товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством.

За таких обставин платники єдиного податку при імпорті товарів на митну територію України податок на додану вартість сплачують на загальних підставах.

Оскільки обставини у справі встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційні скарги Приморської митниці, Заступника прокурора Одеської області, Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2007 та постанову Господарського суду Одеської області від 13.06.2007 скасувати.

Прийняти нову постанову.

В позові відмовити повністю.

Постанова набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.