Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

секретар судового засідання Гусєва К.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 17.02.09р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.04.2007 та постанову господарського суду м. Севастополя від 19.12.2006

у справі №20-4/250

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззи-Порт"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззи-Порт" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість і податку на прибуток зі штрафними санкціями у сумах 726796 грн. і 545790 грн. у частині визначення зобов’язань у сумах 725868,71 грн. і 498424,06 грн.

Постановою господарського суду м. Севастополя від 19.12.2006, яку залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.04.2007, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.02.2006 виконуючою обов’язки керівника Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Красильниковою Т.Ю. на підставі акту перевірки №4/23-01/32672889 від 24.01.2006 прийняті податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу податкових зобов’язань, №0000252310/0 з податку на прибуток у сумі 363.860 грн., штрафних санкцій - 181.930грн., усього 545.790 грн. (т. 1 а.с. 10), №0000272310/0 з податку на додану вартість у сумі 484.531 грн. і штрафних санкцій - 242.265,50 грн., усього 726,796, 50 грн. (а.с. 11 т.1).

Вони отримані платником податків 17.02.2006 року.

Вказані податкові повідомлення-рішення платником податків були оскаржені та 30.06.2006 рішенням №1099/10/25-020 Державної податкової адміністрації у місті Севастополі (т.1 а.с. 122-124) скарга платника задоволена частково, скасовано застосування штрафу з податку на прибуток у сумі 45,990 грн., у іншій частині скарги платника податків рішеннями податкових органів різних рівнів залишені без змін (а.с. 14-17, 122-130, 137-141, 153-159 т.1).

У зв’язку з апеляційним оскарженням та з метою доведення до платника податків строку сплати податкових зобов’язань 08.09.2006 року керівником Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Зумським Я.Л., на підставі того ж акту перевірки, прийняті податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу таких податкових зобов’язань: №0000252310/3 з податку на прибуток у сумі 363,860 грн. і штрафних санкцій -135,940 грн., усього 499,800 грн. (т.1 а.с. 12), №0000272310/3 з податку на додану вартість у сумі 484,531грн. і штрафних санкцій-242,265,50 грн., усього 726,796, 50 грн. (т.1 а.с. 13), які є предметом спору.

Ці податкові повідомлення-рішення направлені відповідачем позивачу 15.09.2006 (а.с. 165 т.1).

Актом планової, документальної перевірки встановлено, що платник податків занизив податок за 2004 рік у сумі 102,97 тис. грн., у 2005 році - за І квартал -80,46 тис. грн., за І півріччя -235,82 тис. грн., за 9 місяців - 260,89 тис. грн., 680,14 тис. грн., що сталося через завищення валових витрат шляхом віднесення витрат, не підтверджених документами чи належним чином складеними документами по операціям з відкритим акціонерним товариством "Кредо 2000 і приватним підприємством "Пресс-Етикет", 2) віднесення витрат, які не пов’язані з господарською діяльністю платника за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю "Союз Шоу" і за кредитним договором, заниження валових витрат за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті Трейд", завищення сум амортизаційних відрахувань через необґрунтоване збільшення вартості об’єктів основних засобів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

За операціями з товариством з обмеженою відповідальністю "Кредо-2000" та приватним підприємством "Пресс-Етикет".

Як вбачається з договорів, актів виконаних робіт, податкових накладних і платіжних доручень позивач замовив, отримав та оплатив безготівкою у товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо-2000" та приватного підприємства "Пресс-Етикет" мерчендайзінгові і поліграфічних послуги, вартість яких по першій із подій (отримання послуг) відніс до валових витрат відповідних податкових послуг (т.1 а.с. 75, 84, 108-121, т.3 25-28).

Відповідачем зазначено, що акти виконаних робіт складені не належним чином, а тому не є документами, що підтверджують отримання позивачем послуг.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (у редакції Закону України №283/97-ВР від 22.05.1997 (283/97-ВР) ) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції Закону України №283/97-ВР від 22.05.1997 (283/97-ВР) ) встановлює правила ведення податкового обліку.

Підпунктом 11.2.1 передбачено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день їх видачі з каси платника податку чи дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Тобто спеціальною нормою закону про оподаткування прибутку підприємств встановлено, що для віднесення до валових витрат сум необхідно (у залежності від першої події - оплата чи отримання послуг) платіжний документ чи документ, що підтверджує фактичне отримання платником податку результатів послуг.

Частиною 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" М996-ХІV від 16.07.1999 (зі змінами на час обліку операцій) первинні облікові документи повинні мати обов’язкові реквізити, у тому числі зміст та обсяг господарської операції.

З акту перевірки та наданих до суду актів виконаних робіт позивач по першій із подій - отримання послуг, на підставі актів виконання робіт відніс до валових витрат суми вартості послуг, що не порушує приписів закону.

При цьому, у актах вказаний зміст та обсяг господарської операції(т.1 а.с. 108).

З акту перевірки вбачається, що підставою для виключення з валових витрат позивача процентів за кредитним договором стало те, що платник не надав документів про складення договорів та отримання цінних паперів, на придбання яких позивач отримав кредит і сплатив проценти, а у бухгалтерському обліку ці операції придбання цінних паперів не відображені.

З матеріалів справи вбачається, що перевірка була здійснена у період з 05.12.2005 року до 16.01.2006 з перервою з 01 до 09.01.2006 не за юридичною адресою позивача (м. Севастополь, вул. Соловйова, 4а), а у магазині позивача у м. Севастополі, вул. Фадєєва, 1, тоді як позивач має ще один магазин у м. Сімферополі, вул. Кірова, 19/1 (т.1 а.с. 24).

24 лютого, 22 березня 2006 року (тобто після первинного прийняття 10 лютого 2006 року податкового повідомлення-рішення (т.1 а.с.12) платник надав до податкового органу скаргу на податкове повідомлення-рішення та заперечення на акт перевірки, в яких вказав на наявність цих документів (договорів і актів прийому цінних паперів) та доклав до заперечень на акт перевірки ці документи (т.1 а.с. 18-21, 159).

Заперечення не були задоволені та прийняті до уваги при розгляді скарг у апеляційному порядку 18 квітня, 30 червня та 08 вересня 2006 року (т.1 а.с. 14-17, 122- 130).

Позивачем придбано у товариства з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Аллонж" згідно договорів №Т-30, №Т-38, №Т-39 від 11 та 17.03.2005 цінні папери емітента закритого акціонерного товариства "ВПСГТ "Дніпро" вартістю 1.055.943 грн., 47.062, 28 грн., 253.738 грн. без податку на додану вартість (т.1 а.с. 97-102).

18.04.2005 року позивач отримав придбані цінні папери, про що складені відповідні акти (т.1 а.с. 103-105).

Підпунктом 5.5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (у редакції Закону України №283/97-ВР від 22.05.1997 (283/97-ВР) ) до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (у редакції Закону України №283/97-ВР від 22.05.1997 (283/97-ВР) ) підставою для віднесення до валових витрат за першою подією - оплата, сум витрат є платіжний документ.

Вище зазначений документ позивачем до перевірки був наданий.

За таких обставин колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та другої інстанції, що позивач мав і має необхідні первині документи, які підтверджують його витрати які законом віднесені до валових витрат, а тому висновки податкового органу не засновані на законі і не підтверджені доказами.

Виходячи з акту перевірки підставою для здійснення висновку про завищення позивачем амортизаційних відрахувань і порушення підпунктів 8.3.1. та 8.3.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (у редакції Закону України №283/97-ВР від 22.05.1997 (283/97-ВР) ) стало те, що у 2004 році у платника не було основних засобів, а тому витрати на ремонт не включаються до валових витрат; за червень 2005 року не надані оригінали первинних документів про витрати на ремонт у сумі 2.924,3 тис. грн.

Податковим органом на підставі договорів встановлено, що 18.12.2003 позивачем було взято у оренду торгові площі розташовані пр. Кірова, 19, м. Сімферополя, орендна плата з червня 2004 року склала 43.500 грн. та 07.12.2004 позивач взяв у суборенду з 07.12.2004 року об’єкт нерухомості по вул. Фадєєва,1, у м. Севастополі.

З договору від 18.05.2004 та додаткової угоди до нього від 04.04.2005 року вбачається, що позивач замовив у закритого акціонерного товариства "Фоззі" платні послуги - роботи з поліпшення об’єктів по пр. Кірова, 19/1, м. Сімферополя, а з 04.04.2005 по об’єкту по вул. Фадєєва, 1, м. Севастополя (т.1 а.с. 69-73).

01 та 15.06.2005 сторони договору підписали акти про здачу-приймання робіт (надання послуг) з поліпшення об’єктів у м. Сімферополі, пр. Кірова, 19/1 та у м. Севастополі, вул. Фадєєва, 1 (т.1 а.с. 132, т.2 79-80).

За таких обставин колегія суддів погоджується, що позивач мав у оренді (суборенді) основні засоби в червні та грудні 2004 року (т. 1 а.с. 34), а висновки податкового органу про відсутність у позивача у 2004 році основних засобів є не обґрунтовані та спростовуються матеріалами справи.

Поняття "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів надано у підпункті 8.1.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (у редакції Закону України №283/97-ВР від 22.05.1997 (283/97-ВР) ), це поступове віднесення витрат на придбання цих фондів і активів, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Підпунктом 8.1.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (у редакції Закону України №283/97-ВР від 22.05.1997 (283/97-ВР) ) встановлено, що амортизації підлягають витрати на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем була надані до суду першої та апеляційної інстанції акти виконаних робіт замовнику - закритому акціонерному товариству "Фоззі", від приватного підприємства "Димас" (т.2 а.с. 54-69), товариства з обмеженою відповідальністю "Євроелектроніка" (т.2 а.с. 71, 76), закритого акціонерного товариства "Інформаційні комп’ютерні системи" (т.2 а.с. 72-73, 109-110), товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт-Сервіс" (т.2 а.с. 74-75, 81-107, 112-116), товариства з обмеженою відповідальністю "Ві Ар Сайнс" (т.2 а.с. 77-78, 108), товариства з обмеженою відповідальністю "Астра" (т.2 а.с. 111, 117-120).

Абзацом 4 підпункту 5.3.9, підпункту 11.2.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (у редакції Закону України №283/97-ВР від 22.05.1997 (283/97-ВР) ) та частиною 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" факт отримання послуг підтверджується актом, у якому обов’язково вказується зміст та обсяг послуг.

У акті від 15.06.2005, який був наданий до перевірки (т.1 а.с. 132), та у акті від 01.06.2005 (т.2 а.с. 79-80) які були досліджені судами першої ті апеляційної інстанції, вказано роботи з поліпшення об’єктів та їх вартість.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач не замовляв будівельні роботи і не отримував відповідні послуги, а предметом договорів було надання послуг з поліпшення магазинів.

З акту перевірки слідує, що підставами для визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 483.849,41 грн. стало те, що платник відніс до податкового кредиту суми податку, які не підтверджені податковими накладними чи підтверджені неналежним чином складеними податковими накладними (без номеру), а також при відсутності оригіналу податкової накладної.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року (168/97-ВР) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що на час проведення перевірки у позивача були податкові накладні контрагентів, але знаходилися у магазині позивача, розташованому у м. Сімферополі, також перевіряючи не надали платнику можливості надати такі податкові накладні і склали акт на підставі даних Книги обліку придбання товарів (робіт, послуг).

Перевірка була здійснена у період з 05.12.2005 до 16.01.2006 року (з перервою з 1 до 09.01.2006) не за юридичною адресою позивача, а у магазині позивача у м. Севастополі, вул. Фадєєва, 1, тоді як позивач має ще один магазин у м. Сімферополі, вул. Кірова, 19/1 (т.1 а.с. 24).

24 лютого, 22 березня 2006 року платник надав до податкового органу скаргу на податкове повідомлення-рішення та заперечення на акт перевірки, в яких вказав на наявність цих податкових накладних, та приклав до заперечень на акт перевірки ці накладні (т.1 а.с. 18-21, 158).

Вище зазначені заперечення не були задоволені та прийняті до уваги при розгляді скарг у апеляційному порядку 18 квітня, 30 червня та 08 вересня 2006 року (т.1 а.с.14-17, 122- 130).

Пунктом "а" підпункту 7.2.1 цього Закону та пунктом 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №165 від 30.05.1997 року (z0233-97) встановлено, що у податковій накладній повинен бути порядковий номер, який має відповідати порядковому номеру книги обліку продажу товарів (робіт, послуг) продавця.

З податкових накладних приватного підприємства ВКФ "Слайдер" від 24.12. 2004 року податок у сумах 46.380, 58 грн. та 16.430,35 грн. (т. 3 а.с. 79-80), витягу з Книги обліку придбання товарі (робіт, послуг) позивача слідує, що номер у податкових накладних не вказаний (т. 3 а.с. 72).

Відповідно до пункту 7.2 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року (168/97-ВР) та пункту 5 вказаного Порядку не є підставою для визнання податкових накладних недійсними та для виключення сум податку за такими податковими накладними з податкового кредиту, тому що вказані норми матеріального права передбачають лише одну підставу для визнання податкових накладних недійсними та виключення сум податку з податкового кредиту - це складення податкових накладних не платником податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що контрагенти позивача на час здійснення з позивачем операцій були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

При цьому визнання свідоцтв недійсними та їх анулювання відбулося після здійснення між позивачем та контрагентами операцій, а у певних випадках і після проведення перевірки позивача, у зв’язку з чим не було підставою для донарахування податку.

Також позивачем було надано суду першої інстанції платіжні документи, які підтверджують, що позивач сплатив безготівкою контрагентам вартість наданих послуг, що підтверджується матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що контролюючим органом при проведенні перевірки не були досліджені первинні документи (податкові накладні), а висновок зроблений на підставі Книги обліку придбання товарів (робіт, послуг), апеляційний господарський суд вважає висновки контролюючого органу про відсутність податкових накладних не доведеними.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вказані у акті перевірки обставини (відсутність належним чином складених податкових накладних) не відповідає фактичним обставинам, такі податкові накладні у позивача були, вони складені особами, які на той час були зареєстровані як платники податку на додану вартість, позивач перерахував цим контрагентам у ціні товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість, суму якого відніс до податкового кредиту, а тому у відповідача не було підстав для донарахування податку у сумі 483.849,41грн.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, щодо не прийняття до уваги факту наявності кримінальної справи проти посадовця позивача.

Відповідно до ст. 62 Конституції України вина особи у здійсненні злочину повинна бути підтверджена обвинувальним вироком суду, в матеріалах справи відсутній вирок суду стосовно посадовців позивача.

З огляду на зазначене, враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин, викладені обставини свідчать про те, що судами першої та апеляційної інстанції виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевірено всі обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду першої та апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя задоволенню не підлягає, а ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.04.2007 та постанову господарського суду м. Севастополя від 19.12.2006 у справі №20-4/250– залишаються без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя залишити без задоволення.

Ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.04.2007 та постанову господарського суду м. Севастополя від 19.12.2006 у справі №20-4/250 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.