ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого: судді Бим М.Є.
суддів: Фадєєвої Н.М., Гончар Л.Я., Чалого С.Я.Шкляр Л.Т.
при секретарі: Капустинському М.В.
за участю представників:
ДПІ у Миколаївському районі – Тисівської І.О.
Роздільського ДГХП "Сірка" - Свереняка І.І.
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області на рішення господарського суду Львівської області від 11 січня 2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22 серпня 2006 року у справі №5/2246-19/443 за позовом Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області до Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства "Сірка" та товариства з обмеженою відповідальністю "Юліпс" про визнання недійсним господарського зобов’язання,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2005 року Миколаївська МДПІ (правонаступником якої є ДПІ у Миколаївському районі Львівської області) звернулась до суду з позовом до Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства "Сірка" та товариства з обмеженою відповідальністю "Юліпс" про визнання недійсним договору про надання ремонтних послуг від 15.05.2003р. №7/28, укладеного між відповідачами та застосування правових наслідків визнання господарсько-договірних зобов’язань недійсними.
Рішенням господарського суду Львівської області від 11 січня 2006 року, зміненим постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 серпня 2006 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір про надання ремонтних послуг від 15.05.2003р. №7/28, в решті позову відмовлено.
В касаційній скарзі ДПІ у Миколаївському районі Львівської області просить змінити рішення господарського суду Львівської області та скасувати постанову суду апеляційної інстанції, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Миколаївською МДПІ проведено позапланову документальну тематичну перевірку фінансово - господарської діяльності Роздільського ДГХП "Сірка" з питань правомірності відшкодування з бюджету податку на додану вартість по деклараціях за квітень, травень, червень 2003 року, про що складено довідку № 96-230/23-239/05792891 від 15.08.2003 року. Як встановлено податковим органом при проведенні перевірки, між Роздільським ДГХП "Сірка" та ТОВ "Юліпс" був укладений договір від 15.05,2003 року № 7/28 про надання ремонтних послуг. Факт виконання договору ТОВ "Юліпс" підтверджено податковою накладною від 20.05.2003 року № 742 на загальну суму 340000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість -56666,67 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 21.03.2001р. у справі № 10/23-05 припинено юридичну особу - ТОВ фірма "Юліпс". Як встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 21.03.2001 року, порушуючи п. 2 ст. 9 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР)
від 22.05.1997 року, ТзОВ фірма "Юліпс" починаючи з І кварталу 1999 року не подає органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону, на виклик до податкової інспекції не з'являється.
У відповідності до вимог ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, який втратив чинність з 1 січня 2004 року, якщо угода укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, то вона є недійсною.
При наявності умислу на укладення такої угоди у обох сторін – в разі виконання угоди обома сторонами – в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави. Цивільний кодекс України (435-15)
, який набрав чинність 1 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР.
Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15)
.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому в розумінні ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним.
Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.
Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.
Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.
За наведених вище обставин суди попередніх інстанцій правомірно не застосували правові наслідки визнання господарсько-договірних зобов’язань недійсними.
Згідно ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 11 січня 2006 року, змінене постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 серпня 2006 року – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді: