Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Пилипчук Н.Г., Шипуліної Т.М.

касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області

на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2006

у справі № АС-27/298-06 господарського суду Харківської області

за позовом Золочівської районної спілки споживчих товариств "Райспоживспілка"

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області

про визнання недійсною податкової вимоги

Постановою господарського суду Харківської області від 01.06.2006, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2006, позов задоволено: визнано недійсною першу податкову вимогу Дергачівської МДПІ Харківської області від 25.04.2006 № 1/37 про сплату Золочівською районною спілкою споживчих товариств "Райспоживспілка" зазначеної в податковій вимозі суми податкового боргу, а саме: 6333,65 грн за платежем з єдиного податку юридичних осіб.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій вмотивовані посиланням на встановлений в судовому процесі факт виконання позивачем своїх зобов‘язань зі сплати єдиного податку за І квартал 2006 року в сумі 6387,39 грн, а також за 2001 рік в сумі 5515,15 грн., на погашення якої контролюючий орган спрямовував сплачувані позивачем платежі за 2006 рік.

В касаційній скарзі Дергачівська МДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлений факт перерахування позивачем платіжними дорученнями від 08.02.2006 № 26, від 13.02.2006 № 34, від 14.02.2006 № 33, від 15.02.2006 № 36, від 09.03.2006 № 45, від 10.03.2006 № 52, від 10.03.2006 № 57, від 06.04.2006 № 77, від 10.04.2006 № 63 єдиного податку, стосовно яких відповідачем пред‘явлена перша податкова вимога.

Обставина сплати підприємством єдиного податку за січень, лютий, березень 2006 року відповідачем не заперечується. Наявність у позивача податкового боргу на 6333,65 грн обґрунтована МДПІ тим, що за рахунок сум, сплачених підприємством за 2006 рік, погашався податковий борг за 2001 рік.

З урахуванням цього судом апеляційної інстанції встановлено, що задекларовану суму єдиного податку за 2001 рік позивач сплатив шляхом подачі до банківської установи, в якій відкрито його поточний рахунок, платіжних доручень від 31.05.2001 № 55, від 19.06.2001 № 45, від 20.06.2001 № 69, від 23.06.2001 № 75, від 26.06.2001 № 54 на перерахування до бюджету єдиного податку на загальну суму 5515,15 грн. При цьому несвоєчасне надходження до бюджету вказаної суми податку, за висновком суду, сталося з вини АКБ "Україна", що підтверджується листом цього банку від 26.08.2004 № 030-07/193-1145 /а.с. 18/.

Спірні відносини регулюються Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Згідно преамбули вказаного Закону цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Відповідно до підпункту 16.5.1 пункту 16.5 статті 16 цього ж Закону в редакції Закону до внесення змін Законом України від 20.02.2003 № 550-ІV (550-15) порушення строків зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених законодавством, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених для відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Визначальним у змісті даної норми є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. Отже, якщо неперерахування податку, збору не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред'явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Згідно підпункту 16.3.1 пункту 16.3 зазначеної статті нарахування пені платнику податку закінчується у день прийняття банком, обслуговуючим платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. У разі часткової сплати суми податкового боргу нарахування пені зупиняється на таку сплачену частку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що порушення порядку зарахування до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів при пред‘явленні платником податків до установи банку платіжних доручень у встановлений строк є виною банку, крім випадку, передбаченого підпунктом 16.5.3 пункту 16.5, яким встановлено, що не вважається порушенням строків зарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) з вини банку, якщо таке порушення стало наслідком регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до браку вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку для здійснення зарахування; якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік термінів зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) розпочинається з моменту такого відновлення. Тобто відлік термінів зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) після відновлення платоспроможності банку розпочинається також саме для банку, а не для платника податків.

Викладене свідчить про відсутність з боку позивача порушення щодо перерахування до бюджету податкових зобов‘язань у строк, встановлений законом, та у сумах, самостійно узгоджених у відповідній податковій звітності, а відтак про відсутність у позивача податкового боргу з єдиного податку за 2001 рік.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на порушення яких посилалася Дергачівська МДПІ в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції з наведених підстав дійшов висновку, що юридична оцінка обставин справи відповідає чинному на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, у зв‘язку з чим постановлені у справі судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням вимог частини 1 та 2 статті 159 КАС України щодо їх законності та обґрунтованості.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області залишити без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2006- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.