Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.

Суддів - Бим М.Є., Гончар Л.Я., Чалого С.Я., Шкляр Л.Т.

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Одеської залізниці на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.2006р. у справі за позовом ОСОБА_1. до Роздільнянської міської ради Одеської області про визнання дій неправомірними та стягнення матеріальних збитків, -

Доповідач Фадєєва Н.М.

Суб"єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1звернувся до господарського суду з адміністративним позовом до Роздільнянської міської ради, в якому просив визнати дії Роздільнянської міської ради неправомірними та стягнути матеріальні збитки на суму 55 873 грн. 06 коп.

Постановою господарського суду Одеської області від 12.05.2006р. відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.2006р. апеляційна скарга задоволена частково, постанова господарського суду Одеської області від 12.05.2006р. скасована, позовні вимоги частково задоволені.

Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.2006р., Одеська залізниця звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.2006р., залишити в силі постанову господарського суду Одеської області від 12.05.2006р., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 01.12,1999р. між Роздільнянською міською радою Одеської області (орендодавець) ЗПД - ФО ОСОБА_1на підставі рішення Роздільнянської міської ради від 30.01.1998р. укладено договір на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,0042га, розташованою за адресою: м. Роздільна, вул. Привокзальна, для розміщення торговельного павільйону.

Строк дії договору на право тимчасового користування земельною ділянкою визначено 5 років.

Пунктом 2.1 вказаного договору встановлено, що плата за землю вноситься землекористувачем щомісячно у вигляді орендної плати за 34 м.кв. у розмірі по 0,5НМДГ за .м. і за 8 кв.м. по З НМДГ за 1 кв.м..

21.03.2003р. листом №92 Роздільнянська міська рада Одеської області повідомила орендаря про розірвання договору оренди земельної ділянки по вул. Привокзальна, б/н, №15 від 01.1999р., на якій розташована торгівельна точка, та зобов'язання звільнити земельну ділянку від будівлі у строк до 31.03.2003р., вмотивовуючи це наступним: відповідно до акту вибору земельної ділянки під будівництво вокзального комплексу станції Роздільна - 1, від 30.10.1999р., Одеська залізна дорога на підставі наказу Міністра транспорту України приступає до виконання будівельно-монтажних робіт з 01.04.2003р., та дана земельна ділянка буде використовуватись у державних цілях.

28.03.2003р. СПД -ФО ОСОБА_1направив до Роздільнянської міської ради Одеської області лист, в якому не погодився з одностороннім розірвання даного договору.

01.04.2003р. торгівельний павільйон, котрий належав СПД - ФООСОБА_1 було розібрано та знесено.

Оскільки вказані правовідносини між сторонами виникли до прийняття Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду землі" (1211-15) " від 02.10.2003р. за №1211-ІУ, Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) в редакції 2003 року, то колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про застосування до вказаний правовідносин чинних на той момент Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998р. за №161-ХІУ (161-14) зі змінами та доповненнями й Цивільного кодексу України в редакції 1963 (1540-06) року.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року по договору майнового найму наймодавець зобов'язаний передати наймачу майно в строкове користування за плату.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 12 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

Термін договору оренди земельної ділянки (у тому числі й до настання певної умови) визначається за погодженням сторін, але не більш як 50 років (ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі").

Так п. 1.2 договору на право тимчасового користування землею ( в тому числі на умовах оренди) від 01.12.1999р., укладеному між Роздільнянською міською радою та СПД-ФО ОСОБА_1, встановлено, що земельна ділянка надається на умовах короткострокової оренди строком до 5 років для розміщення торгового павільйону у м. Роздільна вул. Привокзальна.

Відповідно до ч. 2 п. З ст. 22 Закону України "Про оренду землі" орендодавець зобов'язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Частиною 1 ст. 24 вказаного Закону встановлено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку, передбаченим законами України.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, СПД - ФО ОСОБА_1не повідомлявся належним чином про прийняття рішення Роздільнянської міської ради "Про вирішення земельних питань в м. Роздільна" від 30.01.2003р. за №62, пунктом 26 якого розірвано угоду від 01.12.1999р. на тимчасове користуваніл-земельною ділянкою в м. Роздільна по вул. Привокзальна, між підприємцем ОСОБА_1та міською радою, та вилучено цю земельну ділянку площею 0,0042 га в землі міської ради.

Лише 21.03.2003р. листом №92 Роздільнянська міська рада Одеської області повідомила орендаря про розірвання договору оренди земельної ділянки по вул. Привокзальна, б/н, №15 від 01.1999р., на якій розташована торгівельна точка, та зобов'язання звільнити земельну ділянку від будівлі у строк до 31.03.2003р., вмотивовуючи це наступним: відповідно до акту вибору земельної ділянки під будівництво вокзального комплексу станції Роздільна - 1, від 30.10.1999р., Одеська залізна дорога на підставі наказу Міністра транспорту України приступає до виконання будівельно-монтажних робіт з 01.04.2003р., та дана земельна ділянка буде використовуватись у державних цілях.

28.03.2003р. СПД -ФО ОСОБА_1направив до Роздільнянської міської ради Одеської області лист, в якому не погодився з одностороннім розірвання даного договору.

01.04.2003р. торгівельний павільйон, котрий належав СПД - ФООСОБА_1 було розібрано та знесено.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про оренду землі" в редакції 1998р. зі змінами та доповненнями договір оренди земельної ділянки припиняється у розірвання договору оренди згідно зі ст. 28 цього Закону, котрою передбачено, що договір оренди земельної ділянки може бути розірвано за взаємною згодою сторін, на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов'язків, передбачених ст. ст. 22, 23 цього Закону та договором, у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним Кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

Підпунктом "а" п.3.1 договору передбачено, що орендодавець має право припиняти право оренди земельної ділянки на підставі ст. 27 Земельного кодексу України, вилучати землю на підставі ст. 31 Земельного кодексу України.

Статтею 27 Земельного кодексу України ( в редакції 1990 року зі змінами та доповненнями ) передбачено, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу. Право користування землею може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу. Право користування орендованою землею припиняється також при розірванні договору оренди землі. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1-8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 5-9 частини першої цієї статті, в разі незгоди землекористувача провадиться у судовому порядку. Право тимчасового користування землею припиняється шляхом розірвання договору.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 6 ст. 31 вказаного Кодексу Вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів; вилучення земель провадиться за рішенням сільської, селищної Ради народних депутатів: із земель сіл і селищ для усіх потреб, за винятком випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу; за межами сіл і селищ у разі передачі їх у власність або надання у користування для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, традиційних народних промислів, крім випадків, передбачених частинами четвертою і п'ятою цієї статті та статтею 33 цього Кодексу. Вилучення земель (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) у межах міста для усіх потреб провадиться за рішенням міської Ради народних депутатів, за винятком випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу. У разі відмови власника землі або землекористувача дати згоду на вилучення (викуп) земельної ділянки або у разі відмови місцевої Ради народних депутатів у її вилученні ці питання можуть бути вирішені у судовому порядку. При задоволенні позову рішення суду, арбітражного суду є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, що посвідчує право власності або право користування землею.

Оскільки на момент укладення вказаного договору діяли Земельний кодекс України в редакції 1990 (561-12) року зі змінами та доповненнями, який на момент розірвання договору оренди земельної ділянки втратив чинність, то до спору про розірвання договору оренди та вилучення земельної ділянки слід застосовувати Земельний кодекс України (2768-14) в редакції 2001 року, який діяв той на момент.

За ст. 141 Земельного кодексу України в редакції 2001 року підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а)добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; г) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д)систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно з п. г ч. 1 ст. 143 Земельного кодексу України в редакції 2001 року примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку в разі викупу і вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб.

З матеріалів справи вбачається, що договір на право тимчасового користування ( в тому числі на умовах оренди) від 01.12.1999р. розірвано орендодавцем в односторонньому порядку без згоди орендаря на це та у зв'язку з тим, що спірна земельна ділянка підлягала вилученню у зв'язку з примусовим вилученням земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності.

Відповідно до вимог п. г ч. 1 ст. 143 Земельного кодексу України в редакції 2001 року та ч. 2 ст. 28 Закону України "Про оренду землі" в редакції 1998 року з внесеними змінами та доповненнями розірвання договору оренди земельної ділянки можливе лише за рішенням суду, а не в односторонньому порядку шляхом прийняття рішення, а тому колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду прийшла до висновку проте, що Роздільнянською міською Одеської області радою порушено вимоги чинного законодавства щодо порядку розірвання даного договору, а тому дії відповідача слід визнати неправомірними.

Суд обґрунтовано не прийняв до уваги твердження відповідача щодо пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду за ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо інше не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свої прав, свобод чи інтересів.

Порушення прав, свобод та інтересів СПД - ФО ОСОБА_1 відбулося в період з 30.01.2003р. по 01.04.2003р., коли було Роздільнянською міською радою Одеської області прийнято рішення про розірвання договору оренди та Одеською залізницею (за поясненнями сторін) знесено торгівельний павільйон.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) вказаний Кодекс набирає чинності з 01.09.2005р..

Оскільки право на позов у СПД - ФО ОСОБА_1. виникло до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , то й суд повинен застосовувати загальні норми цивільного законодавства щодо строку позовної давності.

Пунктом 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За ст. 21 Кодексу адміністративного кодексу України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою і підсудні одному адміністративному суду, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Щодо заявлених позивачем позовних вимог про відшкодування відповідачем збитків у розмірі 55873,60грн., то суд прийшов до вірного висновку, що вказані позовні вимоги слід розглядати в порядку господарського судочинства, оскільки вирішення питання про відшкодування збитків може вплинути на права та обов'язки Одеської залізниці, яка не є суб'єктом владних повноважень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що постанову господарського суду Одеської області необхідно скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково в частині визнання дій Роздільнянської міської ради неправомірними, а провадження за позовними вимогами щодо стягнення матеріальних збитків припинити.

Крім того, колегія суддів вважає, що в оскаржуваному рішенні, не порушені інтереси касатора - Одеської залізниці.

На підставі викладеного доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку, що судом цієї інстанції при розгляді справи порушено норми матеріального чи процесуального права.

Судом апеляційної інстанції рішення ухвалене з додержанням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, не допущено порушень норм процесуально права при вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Одеської залізниці залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.2006р.у справі № 22/137-06-3205А - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.