Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого: судді Фадеєвої Н.М.

суддів: Бим М.Є., Гончар Л.Я., Чалого С.Я., Шкляр Л.Т.

за участю секретаря Подолянко Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2007р. у справі за позовом заступника прокурора Дарницького району м. Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ВАТ "АК "Київводоканал" про стягнення штрафних санкцій, -

Доповідач Фадєєва Н.М.

У серпні 2006 року заступник прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення) звернувся до господарського суду з позовом до Управління екологічного нагляду Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 14 848 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштуванням інвалідів у 2005 році.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач всупереч вимогам статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон про захист інвалідів) повинен був у 2005 році працевлаштувати двох інвалідів, але працевлаштував лише одного. Тому відповідно до статті 20 вказаного Закону зобов'язаний сплатити штрафні санкції за одне незайняте інвалідом робоче місце із розрахунку середньорічної заробітної плати в розмірі 14 848 грн., що становить ціну позову.

Постановою господарського суду м. Києва від 08.12.2006р. частково задоволені позовні вимоги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2007р. апеляційна скарга задоволена, постанова господарського суду м. Києва від 08.12.2006р. скасована, ухвалене нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2007р, заступник прокурора м. Києва звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2007р., залишити в силі постанову господарського суду м. Києва від 08.12.2006р., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Частина 1 статті 19 Закону України про захист інвалідів встановлює для підприємств (об"єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання ( далі підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб – у кількості одного робочого місця ( частина перша статті 19 Закону).

Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини 2 статті 19 цього Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (стаття 20 вказаного Закону).

Відповідно до пункту 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" (314-95-п) ; далі - Положення № 314) робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Виходячи з положень вищевказаних нормативно-правових актів, норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів вважається виконаним, якщо на підприємстві працевлаштована необхідна кількість інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство є юридичною особою, до складу якої входять: головний офіс Товариства, Департамент експлуатації каналізаційного господарства, Служба соціального розвитку та господарського забезпечення, Департамент експлуатації водопровідного господарства, Розрахунковий департамент, Технічний департамент, Управління екологічного нагляду.

Як встановлено судом, у головному офісі Товариства не були працевлаштовані у 2005р. 9 інвалідів, у Департаменті експлуатації каналізаційного господарства Товариства – 37 інвалідів, у Службі соціального розвитку та господарського забезпечення Товариства – 7 інвалідів, у Розрахунковому департаменті Товариства - 12 інвалідів, у Технічному департаменті Товариства – 25 інвалідів, в Управлінні екологічного нагляду Товариства – 1 інвалід і у Департаменті експлуатації водопровідного господарства Товариства – 38 інвалідів.

Частиною першою статті 18 названого Закону (в редакції, що діяла в спірний період) передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів). Вказане положення Закону кореспондується з пунктом 10 Положення № 314 (314-95-п) , згідно з яким працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Аналіз вищевказаних положень Закону про захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону.

Вищезгадане Положення № 314 (314-95-п) розмежовує обов'язки щодо забезпечення працевлаштування інвалідів між органами працевлаштування інвалідів та підприємствами.

Згідно з цим Положенням:

- місцеві органи соціального захисту населення зобов'язані: виявляти інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей; вести інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати (пункт 11);

- державна служба зайнятості зобов'язана: вести облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; вести облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди;

- сприяти працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК; надавати консультації інвалідам з питань працевлаштування, умов і оплати праці, професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки, можливостей навчання (пункт 12);

- на відділення Фонду соціального захисту інвалідів покладені обов'язки розглядати пропозиції підприємств щодо створення додаткових (понад установлений норматив) робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та здійснювати контроль за створенням підприємствами робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів (пункт 13).

Відповідно до пункту 14 Положення № 314 (314-95-п) підприємства зобов'язані:

- у межах доведеного нормативу створювати за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;

- щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;

- визначати види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів;

- інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

- створювати для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечувати соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- запроваджувати у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками;

- розробляти і затверджувати інструкцію про робоче місце інваліда.

Пункт п'ятий Положення № 314 (314-95-п) передбачає обов'язок підприємства розробляти заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включати їх до колективного договору, інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Аналіз вищенаведеного законодавства про соціальну захищеність інвалідів дає підстави для висновку про те, що на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладаються обов'язки створювати (пристосовувати) робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Органи визначені в статті 18 Закону про захист інвалідів можуть здійснювати заходи з направленні інвалідів на підприємство, лише після виконання підприємством зазначених обов'язків. Наказом Державного комітету статистики України від 6 липня 1998 року №244 (z0464-98) (далі - Наказ № 244) було затверджено форму статистичної звітності № З-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", яка поширюється на всі підприємства, установи та організації, що розташовані на території України, незалежно від форми власності та господарювання, і яка подається підприємствами щомісячно на адресу державної служби зайнятості. Даною формою, зокрема, визначена графа в якій зазначається наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для інвалідів.

Як встановлено судом, структурними підрозділами Товариства у 2005 році надавались до вказаних центрів зайнятості вищезазначені звіти по формі № 3-ПН, але крім Департаменту експлуатації водопровідного господарства Товариства, іншими структурними підрозділами відповідача в цих звітах вакансій для працевлаштування інвалідів не було зазначено.

До зазначеного структурного підрозділу Товариства у 2005 році на вказані ним у звітах вакансії для інвалідів, жодного інваліда не було направлено.

Оскільки органи працевлаштування інвалідів не були повідомленні про наявність у структурних підрозділах Товариства, крім вищенаведених вакансій Департаменту експлуатації водопровідного господарства, вільних робочих місць (вакантних посад) на яких могла використовуватися праця інваліда, то, відповідно, не могли направити туди інвалідів для їх працевлаштування.

Дана обставина є свідченням того, що саме з вини відповідача на його підприємствах не дотримано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Товариством не доведено належними засобами доказування того факту, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу робочих місць встановленого статтею 19 Закону про захист інвалідів.

Товариством не були виконані усі покладені законодавством про соціальну захищеність інвалідів зобов'язання щодо забезпечення працевлаштування інвалідів, зокрема, не інформувалися державна служба зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади. На яких може використовуватися праця інвалідів.

Таким чином, як вірно вважає суд, лише Департаментом експлуатації водопровідного господарства Товариства були вжиті всі заходи щодо дотримання у 2005р. Частини нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Проте, державний центр зайнятості не виконав свого обов’язку та не направив до даного структурного підрозділу Товариства відповідну кількість інвалідів для їх працевлаштування.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про звільнення Товариства в цій частині від відповідальності за недодержання нормативу робочих місць, встановленого для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 Закону про захист інвалідів передбачено, що підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Як встановлено судом середньорічна заробітна плата штатного працівника головного офісу Товариства становить 13 835 грн., а тому на підставі вказаної норми воно повинно сплатити штрафні санкції в сумі 124 515 грн. за 9-ть незайнятих інвалідами робочих місць. Вказана сума штрафних санкцій була самостійно визначена відповідачем і у Звіті за 2005 рік., середньорічна заробітна плата штатного працівника Департаменту експлуатації каналізаційного господарства Товариства становить 10 195 грн., а тому на підставі вказаної норми воно повинно сплатити штрафні санкції в сумі 377 215 грн. за 37-ім незайнятих інвалідами робочих місць. Вказана сума штрафних санкцій була самостійно визначена відповідачем і у Звіті за 2005 рік., середньорічна заробітна плата штатного працівника Служби соціального розвитку та господарського забезпечення Товариства становить 9 458 грн., а тому на підставі вказаної норми воно повинно сплатити штрафні санкції в сумі 66 206 грн. за 7-ім незайнятих інвалідами робочих місць. Вказана сума штрафних санкцій була самостійно визначена відповідачем і у Звіті за 2005 рік., середньорічна заробітна плата штатного працівника Розрахункового департаменту Товариства становить 12 600 грн., а тому на підставі вказаної норми воно повинно сплатити штрафні санкції в сумі 151200 грн. за 12-ть незайнятих інвалідами робочих місця. Вказана сума штрафних санкцій була самостійно визначена відповідачем і у Звіті за 2005 рік, середньорічна заробітна плата штатного працівника Технічного департаменту Товариства становить 12 829 грн., а тому на підставі вказаної норми воно повинно сплатити штрафні санкції в сумі 320725 грн. за 25 незайнятих інвалідами робочих місць, середньорічна заробітна плата штатного працівника Управління екологічного нагляду Товариства становить 14 848 грн., а тому на підставі вказаної норми воно повинно сплатити штрафні санкції в сумі 14 848 грн. за 1-не незайняте інвалідом робоче місце. Вказана сума штрафних санкцій була самостійно визначена відповідачем і у Звіті за 2005 рік.

середньорічна заробітна плата штатного працівника Департаменту експлуатації водопровідного господарства Товариства становить 11 642 грн., а тому на підставі вказаної норми воно повинно сплатити штрафні санкції в сумі 442 396 грн. за 38-ім незайнятих інвалідами робочих місць. Вказана сума штрафних санкцій була самостійно визначена відповідачем у Звіті за 2005 рік. Проте, як вже було вище зазначено, суд вважає за можливе зменшити суму цих штрафних санкцій на 24 254 грн. (З вакансії у жовтні + 11 вакансій у листопада, грудні = 25 місячних вакансій (3 + 11 х 2); 11642 грн. / 12 місяців х 25 (створених місячних вакансій) = 24 254 грн.). Відтак, сума штрафних санкцій по цьому структурному підрозділу складає 418 142 грн. (442 396 грн. - 24 254 грн.).

Таким чином, за всіма структурними підрозділами Товариства сума штрафних санкцій складає 1 472 851 грн. (124 515 грн. + 377 215 грн. + 66 206 грн. + 151 200 грн. + 320 725 грн. + 14 848 грн. + 418 142 грн.).

Відповідно до пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1767 (1767-2001-п) ) штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Пунктом 11 цього Порядку передбачено, що контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача, як на підставу звільнення Товариства від юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства у сфері соціального захисту інвалідів (зокрема від с плати штрафних санкцій до названого Фонду з недодержанням установленого нормативу забезпечення працевлаштування інвалідів) й відсутність у звітному періоді у Товариства прибутку виходячи з наступного.

Так, відповідно до частини третьої, четвертої статті 20 Закону про захист інвалідів сплату штрафних санкцій підприємства, установи, організації проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства, установи, організації в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, Закон не ставить в залежність обов'язок щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати. При цьому сплачені та стягнуті за судовим рішенням штрафні санкції не можуть бути віднесені підприємством на собівартість продукції чи надані послуги.

Суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 1472851 грн.

За таких обставин колегія судів дійшла висновку, що судом першої інстанції обставини справи встановлені повно, але судом апеляційної інстанції помилково зазначено про нез"ясування судом першої інстанції всіх обставин справи.

Таким чином, суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови господарського суду

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія, -

Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2007р.скасувати, а постанову господарського суду м. Києва від 08.12.2006р. у справі № 34/22-А залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.