Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого: судді Бим М.Є.

суддів: Гончар Л.Я., Фадєєвої Н.М., Чалого С.Я., Шкляр Л.Т.

при секретарі: Капустинському М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державного підприємства "Ровенькиантрацит" в особі відокремленого підрозділу "Шахтоуправління "Ровенківське" на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2007 року у справі №1/480ад за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Ровенькиантрацит" в особі відокремленого підрозділу "Шахтоуправління "Ровенківське" про стягнення штрафних санкцій, -

У жовтні 2006 року Луганське ОВ ФСЗІ звернулось до суду з адміністративним позовом до Державного підприємства "Ровенькиантрацит" в особі відокремленого підрозділу "Шахтоуправління "Ровенківське" про стягнення штрафних санкцій за невиконання 4% нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідач, всупереч ст. 19 Закону України №875-Х11"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" повинен був створити 99 робочих місця для працевлаштування інвалідів, що становить 4% від загальної чисельності працюючих, однак не створив їх не в повному обсязі, а тому, відповідно до ст. 20 вказаного Закону, повинен сплатити штрафні санкції.

Постановою господарського суду Луганської області від 05 лютого 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі ДП "Ровенькиантрацит" в особі відокремленого підрозділу "Шахтоуправління "Ровенківське" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Робоче місце інваліда, згідно з п.1 "Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів" (далі —Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 (314-95-п) , зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року № 19 (19-2002-п) , - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови для праці інваліда.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Лише після виконання підприємством вказаних дій органи працевлаштування підбирають та працевлаштовують інваліда.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в даному випадку робочі місця для інвалідів не були створені в повному обсязі, що відповідач лише направляв звіти до центру зайнятості, однак в них не вірно зазначав кількість вакантних посад для працевлаштування інвалідів, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем не виконано 4% норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Судова колегія вважає, що касатор невірно тлумачить положення Закону України №875-Х11 (875-12) , вважаючи, що у підприємства виникає обов’язок по працевлаштуванню інвалідів лише за наявності відповідної пропозиції органів з працевлаштування.

За наведених вище обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштовувати інвалідів передує вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, яке не було здійснено відповідачем.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державного підприємства "Ровенькиантрацит" в особі відокремленого підрозділу "Шахтоуправління "Ровенківське" залишити без задоволення, а постанову Луганського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2007 року у справі №1/480ад – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.