Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.І., Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана І.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2007 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради про стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги, як учаснику бойових дій, -

В лютому 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради (далі - УПСЗН Шевченківської районної адміністрації, відповідач). Вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (надалі - Закон №3551-ХІІ (3551-12) ) йому, як учаснику бойових дій щорічно до 5 травня має виплачуватися разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Проте, фактично такі виплати у 2004, 2005, 2006 роках проводились відповідачем у розмірах які не відповідають Закону №3551-ХІІ (3551-12) .

У зв'язку з цим, позивач вважав, що у відповідача за вказаний період перед ним утворилася заборгованість у розмірі 4258,45 грн., яку він просив суд стягнути у примусовому порядку.

Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2007 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись порушення норм матеріального і процесуального права, просить постановлені по справі судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1, виданим Шевченківський РВК м. Запоріжжя 17.01.1996 року.

Згідно з частиною 5 статті 12 Закону №3551-ХІІ щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, частиною 2 статті 99 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Іншого строку для звернення до суду з позовом Законом №3551-ХІІ (3551-12) не визначено. Тому вірним є висновок суду першої інстанції, з чим обгрунтовано погодилася колегія суддів апеляційного суду, щодо пропуску заявником строку позовної давності в частині вимог за 2003, 2005 р.р.

Відмвляючи в частині позову про стягнення коштів за 2006 рік, суди виходили з того, що пунктом 18 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року №3235-IV було зупинено на 2006 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни.

Натомість, статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" було визначено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону №3551-ХІІ (3551-12) здійснюється, зокрема, учасникам бойових дій - у розмірі 250,00 гривень.

Зазначені норми Закону, в період протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу, не визнані неконституційними.

Посилаючись на неконституційність наведених положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) , ОСОБА_1 не врахував тієї обставини, що згідно статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" повноваження стосовно прийняття рішення та надання висновку у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим належить до виключної компетенції Конституційного Суду України.

Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, оскільки положення пункту 18 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не визнані неконституційними, вони є обов'язковими для всіх громадян, підприємств, установ та організацій і підлягають застосуванню на всій території України, доки їх не буде змінено чи скасовано новим законом або визнано неконституційними.

Відтак колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій зроблених у даній справі, оскільки такі відповідають вимогам матеріального права. Порушень норм процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2007 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.