Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Бившевої Л.І.

Брайка А.І.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Ликовій В.Б.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 року

та постанову Господарського суду м. Києва від 24.10.2006 року

по справі № 32/315-А

за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко Плюс",

2) Приватного підприємства "Ваюр"

про визнання недійсним договору, -

Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва звернулась до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко Плюс" та Приватного підприємства "Ваюр" про визнання недійсним договору на суму 31 776,00 грн. та застосування відповідних наслідків.

Постановою Господарського суду м. Києва від 24.10.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 року у даній справі в позові відмовлено повністю.

Судові рішення вмотивовані тим, що факт визнання недійсними установчих документів та скасування державної реєстрації ТОВ "Марко Плюс" з моменту реєстрації не може бути безумовним доказом наявності у зазначеного підприємства умислу на укладення угоди, щодо якої виник спір, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення 49 ЦК УРСР (1540-06) ; ч. 1 ст. 72, ч. 3 ст. 159 КАС України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.03.2003 між ПП "Ваюр" (замовник) та ТОВ "Марко Плюс" (підрядник) укладено договір, відповідно до якого ТОВ "Марко Плюс" зобов'язався виконати для ПП "Ваюр" ремонтні роботи вартістю 31776,00 грн. за погодженим сторонами кошторисом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, вказаний договір фактично виконаний обома сторонами, що підтверджується письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва проведено позапланову документальну перевірку ПП "Ваюр" з питань взаємовідносин з ТОВ "Марко Плюс" за період з 01.02.2003 року по 01.04.2003 року, за результатами якої виявлено порушення ПП "Ваюр" п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого останньому донараховано ПДВ.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12.03.2004 у цивільній справі № 2-1391/2004 р. визнано недійсним установчий договір ТОВ "Марко Плюс" з моменту його укладення, статут ТОВ "Марко Плюс" з моменту його реєстрації, протоколи загальних зборів учасників ТОВ "Марко Плюс" із моменту їх складання, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було анульовано Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ "Марко Плюс".

Укладення договору з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства позивачем вбачається зі сторони ТОВ "Марко Плюс" шляхом ухилення від сплати податків.

Позивач стверджує, що даний договір має бути визнано недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР.

Вимога про визнання недійсним договору підряду від 03.03.2003 р., укладеного між відповідачами, заявлена позивачем до суду в липні 2006 року на підставі ст. 49 ЦК УРСР, який втратив чинність з 1 січня 2004 року у зв’язку з набранням чинності ЦК України (435-15) . Цивільний кодекс України (435-15) , однак, не містить правової норми, яка б передбачала наслідки визнання правочину недійсним аналогічні наслідкам, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР і які за своєю юридичною природою є адміністративно-правовою санкцією. Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (435-15) також не передбачають можливості застосування норм ЦК УРСР (1540-06) , якими були встановлені підстави та наслідки визнання угод недійсними, після 1 січня 2004 року.

З огляду на зазначене у позивача на момент звернення до суду право вимоги про визнання зазначеного договору недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР було відсутнє, а відтак висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову є правильним та відповідаючим нормам матеріального права безвідносно від мотивів такого висновку.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 року та постанову Господарського суду м. Києва від 24.10.2006 року у даній справі такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 року та постанову Господарського суду м. Києва від 24.10.2006 року по справі № 32/315-А залишити без змін.

Справу № 32/315-А повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.