Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.І., Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2007 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання неправомірними дій та визнання права власності на землю, -

В червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просив визнати неправомірними дії Затоківської селищної ради пов'язані з відмовою у наданні йому земельної ділянки, скасувати відповідне рішення сільської ради та зобов'язати прийняти нове рішення про передачу йому у власність спірної землі.

В обгрунтування позову заявник вказував, що тривалий час користується прилеглою до ділянки землею площею 0,143 га. У 2005 році неодноразово звертався до відповідача про надання її у власність, проте отримував відмови мотивовані тим, що він використав своє право на безкоштовне отримання в приватну власність земельної ділянки, і, крім цього, ця земельна ділянка вже передана у власність іншій особі.

Посилаючись на ці обставини позивач просив задовольнити позов.

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 02 лютого 2007 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2007 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено в повному обсязі.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постановлені по справі рішення судів скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відкриваючи провадження у справі та вирішуючи спір по суті в порядку адміністративного судочинства, суди першої та апеляційної інстанції виходили з тих міркувань, що даний спір є адміністративним.

Проте, суди не з'ясували в достатньому обсязі зміст спірних правовідносин внаслідок чого допустили помилку у застосуванні норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

До такого висновку колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є захист права на отримання у власність земельної ділянки, відновлення порушеного права зі сторони позивача, який, як і третя особа, на підставі рішень владного органу претендує на користування землею.

Тобто між цими особами існує спір про право, що в свою чергу виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 1 ЦПК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Таким чином, співвласники майна можуть захищати свої права в суді шляхом звернення до суду з цивільним позовом.

Той факт, що відповідачем є суб'єкт владних повноважень, не змінює правової природи спірних відносин, оскільки характер домінуючого інтересу у спорі є приватноправовим, а не публічно-правовим.

Оскільки заявлені у справі позовні вимоги випливають із відносин, що мають приватноправовий характер, то орган місцевого самоврядування в цих відносинах виступає як суб'єкт права власності, а не як суб'єкт владних повноважень. Прийняття зазначеним органом рішення є етапом реалізації волі власника на укладення договору, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

Відтак, компетенція адміністративних судів, встановлена статтею 17 КАС України, на цей спір не поширюється.

Згідно ч.1 ст. 228 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження в справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене та керуючись статтями 157, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2007 року скасувати.

Провадження в адміністративній справі закрити.

Роз'яснити сторонам право на звернення до загального суду з позовом в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.