К-25351/06 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в частині визначення штрафної санкції сумою податкового зобов'язання - 02.10.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЗНГ-Житомир" до державної податкової інспекції у Житомирському районі м. Житомира про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, за касаційною скаргою державної податкової інспекції у Житомирському районі м. Житомира на Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 15.06.2006р. у справі №10/132"НА",-

Постановою господарського суду Житомирської області від 19.12.2005р. у справі №10/132"НА" позовні вимоги задоволено частково. Податкове повідомлення-рішення №2483/10/21628/23-3 від 28.04.2005р. визнано нечинним в частині визначення штрафної санкції у розмірі 9 378,75 грн. сумою податкового зобов'язання. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 15.06.2006р. у справі №10/132"НА" апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЗНГ-Житомир" задоволено. Постанову господарського суду Житомирської області від 19.12.2005р. у справі №10/132"НА" змінено, резолютивну частину викладено в наступній редакції: "Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №2483/10/21628/23-3 від 28.04.2005р. в частині застосування штрафної санкції у сумі 9 378,75 грн.". Присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 5,10 грн. витрат по сплаті державного мита за подання позову та апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 15.06.2006р. у справі №10/132"НА" скасувати, залишити в силі Постанову господарського суду Житомирської області від 19.12.2005р. у справі №10/132"НА". Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції під час вирішення спору не надано належної оцінки доказам у справі, що призвело до прийняття хибного рішення.

Заслухавши суддю доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Податковим повідомленням-рішенням №2483/10/21628/23-3 від 28.04.2005р. позивачу з посиланням на Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , згідно з п. 1 ст. 17, ст. 22 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" визначено суму податкового зобов'язання за платежем штраф за непроведення через РРО з роздрукуванням відповідного розрахункового документа операції по реалізації пального по талонах у сумі 9 378,75грн.

Підставою для донарахування податкових зобов'язань стали висновки Акта перевірки №000217 від 21.04.2005р., щодо порушення позивачем вимог пункту 1, 2, 13 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а саме, непроведення через РРО та нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції при реалізації пального на загальну суму 1 875,75 грн. за безготівковим розрахунком (із використанням талонів багаторазового використання), та невідповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків денному звіту РРО в сумі 40,60 грн. (останній факт порушення позивачем не оспорюється).

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції посилається на те, що позивачем не доведено того факту, що виявлені перевіряючими талони на дизельне паливо є власністю оператора, а не позивача. Таким чином, висновками перевіряючих щодо непроведення позивачем через РРО та нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції при реалізації 615 літрів дизельного пального за талонами по ціні 3,05 грн. за літр, на загальну суму 1 875,75 грн. підтверджуються матеріалами справи.

Колегія суддів, відзначає, що посилання позивача та суду апеляційної інстанції на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, той факт, що виявлені перевіряючими талони на дизельне паливо не проведені позивачем через РРО, є власністю старшого оператора ОСОБА_2 АЗС №3 спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до службової записки старший оператор АЗС №3 ОСОБА_2 просив позивача відпустити в рахунок заробітної плати 650 л дизельного палива в талонах (а. с. 14).

З видаткової накладної №РНН-000615 від 21.04.2005р. вбачається, що позивачем за попередньою оплатою продано ОСОБА_2 штрих-картки в кількості 33 штук на загальну суму 1 976,00 грн., що еквівалентно 650 літрам, згідно податкової накладної №НН-0014000 від 21.04.2005р. формою проведення розрахунків визначено оплата з розрахункового рахунку на суму 1 976,00 грн. (а. с. 15).

На підтвердження сплати дизельного палива згідно вказаних накладних позивачем до матеріалів справи надано квитанцію №581 від 29.04.2005р. згідно якої ОСОБА_2 оплатив за дизпаливо згідно рахунку-фактури №1612 від 21.04.2005р. у сумі 1 976,00 грн.

Вказані невідповідності судом апеляційної інстанції до уваги не прийнято.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи по суті правильне рішення не врахував, того факту що талони виявлені під час перевірки належали оператору ОСОБА_2, який згідно службової записки просив відпустити в рахунок заробітної плати 650 літрів дизельного палива, при цьому, на підтвердження сплати вказаних талонів оператором ОСОБА_2, позивач посилається на квитанцію №581 від 29.04.2005р.

З огляду на викладене, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено з посиланням на докази, що виявлені під час перевірки штрих-картки на дизельне пальне в кількості 615 л є власністю старшого оператора ОСОБА_2

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виявлені на місці проведення розрахунків АЗС ТОВ "ЗНГ-Житомир" штрих-картки не є власністю оператора ОСОБА_2, а були отримані останнім від покупців дизельного пального, при цьому, розрахункові операції по реалізації цього пального не були проведені через РРО на суму 1 875,75 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність - у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки.

З огляду на викладене, відповідачем правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства визначено розмір штрафних санкцій у сумі 9 378,75 грн.

Відповідно до преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), цей закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних чи фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків, зборів, обов'язкових платежів, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Саме цим Законом і запроваджене поняття податкового повідомлення, як письмового повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму визначену контролюючим органом. Виходячи зі змісту зазначених норм, можна дійти висновку, що законодавець не розповсюдив сферу дії цього Закону на правовідносини що врегульовані Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) , а відтак у податкової, інспекції відсутні правові підстави щодо прийняття податкового повідомлення-рішення на підставі підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", застосування податкової застави та порядку стягнення щодо нарахованих спірним податковим повідомленням-рішенням санкцій за процедурою, яка передбачена Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Враховуючи, що регулювання відносин щодо порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій не є регулюванням у сфері оподаткування, позивач ніяких податкових декларацій щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій до відповідача не подавав, сум зобов'язань не визначав, на ці відносини положення Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) не поширюються.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.

Таким чином, у відповідача не було підстав направляти позивачу податкове повідомлення-рішення про сплату фінансових санкцій за порушення порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій за процедурою, встановленою Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Разом з тим, незважаючи на те, що податкові органи не мають право визначати спірну штрафну санкцію як податкове зобов'язання, господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що вказана обставина не є підставою для визнання недійсним спірного податкового повідомлення-рішення в цілому. Недотримання органом державної податкової служби лише форми акта не може бути самостійною підставою визнання його недійсним.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення має бути визнано нечинним в частині визначення штрафу за непроведення через РРО з роздрукуванням відповідного розрахункового документа, сумою податкового зобов'язання.

Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України, встановивши наявність передбачених нормативно-правовим приписом ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України приходить до висновку, що посилання відповідача в касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, підтверджується матеріалами справи, отже касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до закону.