К-35664/06 Про визнання установчих документів недійсними - 11.02.2009 Прийняття

Постановою Господарського суду Харківської області від 25.09.2006 р. у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними установчих документів відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2006 р. постанову Господарського суду Харківської області від 25.09.2006 р. скасовано. Закрито провадження у справі.

ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити на новий розгляд. Посилається на порушення судами вимог ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України та ст.ст. 1, 12 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відмову у позові податкової інспекції про визнання недійсними усіх установчих документів ТОВ "Мегапром-888" з моменту реєстрації суд першої інстанції мотивував недоведеністю наявності фактів невідповідності установчих документів закону.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір про визнання недійсними установчих документів ТОВ "Мегапром-888" не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , оскільки статтями 17 та 18 вказаного Кодексу не передбачено розгляд такого спору. Даний спір відповідно до ст.ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України підлягає розгляду господарським судом.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними такі судові рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вважає, що судами порушені норми матеріального і процесуального права, які призвели до неправильних правових висновків.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 17 Кодексу адміністрати вного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 17 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509-XII (у редакції Закону України від 12.01.2005 р. № 2322-IV (2322-15) ) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.

Державна податкова інспекція, звертаючись із позовом про визнання недійсними установчих документів, правовими підставами для такого позову визначає статті 58, 59 та 247 Господарського кодексу України, статті 104, 105, 106 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 80, 104 Цивільного кодексу України.

Статтею 58 Господарського кодексу України передбачена державна реєстрація суб’єкта господарювання як юридичної особи чи фізичної особи – підприємця у порядку, визначеному законом.

Статтею 59 Господарського кодексу України визначаються способи припинення діяльності суб’єкта господарювання (шляхом реорганізації або ліквідації) та підстави припинення діяльності суб’єкта господарювання, зокрема частиною 6 передбачено, що суб’єкт господарювання ліквідується у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Отже, як вбачається з наведених положень законодавства, у Господарському кодексі України (436-15) вживаються терміни "скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання", "припинення діяльності суб’єкта господарювання". Водночас, стаття 104 Цивільного кодексу України вживає термін "припинення юридичної особи". Термін "припинення юридичної особи" вживається також у Законі України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" (755-15) .

Утім, усі зазначені вище нормативно-правові акти (частина 2 статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", частина 2 статті 104, частина 5 статті 111 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 59 Господарського кодексу України) пов’язують момент припинення юридичної особи (суб’єкта господарювання) з однією подією: внесенням до державного реєстру запису про припинення такої особи (суб’єкта господарювання).

Виходячи із приписів частини 4 статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення такої особи, тобто саме з моменту втрати юридичною особою цивільної правоздатності юридична особа є такою, що припинилася.

Викладене дає підстави для висновку, що будь-які позовні вимоги, спрямовані на втрату юридичною особою цивільної правоздатності, мають бути розцінені як вимоги про припинення юридичної особи, яка, в свою чергу, відповідає повноваженням органу державної податкової служби, а відповідно і компетенції адміністративних судів.

У розрізі наведеного, зокрема з огляду на визначені податковою інспекцією правові підстави для позову, зокрема норми законодавства, якими регламентується припинення юридичної особи, а не визнання недійсними установчих документів, суду слід було вжити заходів для з’ясування змісту фактичних заявлених позовних вимог, оскільки податковим органом вимоги про визнання недійсними установчих документів могли бути сформульовані помилково.

При цьому, виходити з того, що вимоги про визнання недійсними установчих документів не могли бути самостійними позовними вимогами, оскільки в силу вимог положень законодавства щодо припинення юридичної особи установчі документи, свідоцтво платника ПДВ, первинні документи суб’єкта господарювання підлягають правовій оцінці у справі за позовними вимогами про припинення юридичної особи. Визнання зазначених документів недійсними законом не вимагається. Висновок суду про невідповідність цих документів вимогам чинного законодавства має міститись у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Тому, суд касаційної інстанції вважає за правильне скасувати оскаржені судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд, в ході якого суди мають врахувати наведене, вжити надані процесуальним законом заходи з метою уточнень позовних вимог та розглянути такі по суті.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Харкова задовольнити.

Постанову Господарського суду Харківської області від 25.09.2006р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2006 р. скасувати, а справу направити до Харківського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.