Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 3 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 15 серпня 2006 року

У травні 2006 року ОСОБА_1. звернулася в суд з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (УМВС України) про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Зазначала, що наказом начальника УМВС України в Запорізькій області від 28 квітня 2004 року № 217 на підставі підпункту "є" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, її звільнено з посади інспектора відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського районного відділу Запорізького міського управління УМВС України в Запорізькій області за порушення дисципліни.

29 квітня 2004 року відповідачем виданий наказ № 69 о/с по особовому складу, який дублює наказ № 217.

Посилаючись на недоведеність факту дисциплінарних проступків та порушення порядку звільнення, позивач просила скасувати оскаржувані накази, поновити її на попередній посаді та стягнути 12 960 грн. втраченого заробітку і 4 500 грн. у відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 3 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 15 серпня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені судові рішення скасувати та ухвалити нове, про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що наказом начальника Шевченківського РВ Запорізького міського управління УМВС України в Запорізькій області від 20 січня 2004 року № 34 за порушення наказу МВС України № 185-01р. та халатне відношення до виконання службових обов'язків Підопригорі Л.І. оголошено догану.

Наказом начальника УМВС України в Запорізькій області від 28 квітня 2004 року № 217 за неналежне виконання службових обов'язків, що призвело до грубих порушень наказу МВС № 185-01р., наказу МВС України № 459-96р., низький рівень професіоналізму інспектора ВГІРФО Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_1. звільнено з органів внутрішніх справ України за пунктом 64 підпункту "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Зміст цього наказу відтворено в наказі № 69 о/с від 29 квітня 2004 року по особовому складу.

З наказом про звільнення зі служби ОСОБА_1. ознайомлена 28 квітня 2004 року, а трудова книжка направлена позивачці 1 травня 2004 року поштовим відправленням.

Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком виходив з того, що позивачкою пропущено строк для звернення з позовом до адміністративного суду.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

На час виникнення спору він підлягав розгляду в порядку провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, тобто за правилами Глави 31-А "Скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб" Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України 1963 (1501-06) року.

За змістом частини першої статті 248-5 зазначеного Кодексу скарга могла бути подана в суд: у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів; у місячний строк з дня одержання особою письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, посадової, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо особою не було одержано на неї письмової відповіді.

З 1 вересня 2005 року набув чинності Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) (Кодекс), яким строки звернення до адміністративного суду, у тому числі за спорами щодо звільнення з публічної служби, врегульовано інакше. Зокрема, за змістом частини другої статті 99 Кодексу для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, як то встановлено частиною першою статті 100 Кодексу, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Це означає, що звернувшись з адміністративним позов у травні 2006 року, позивачка пропустила строки звернення до суду передбачені як частиною першою статті 248-5 ЦПК України 1963 року так і частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, а за обставин, коли відповідач наполягав на відмові у задоволенні позову з цих підстав - оскаржувані рішення є законними і обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги стосовно обчислення річного строку з 1 вересня 2005 року колегією суддів відхиляються, оскільки такі твердження не ґрунтуються на законі, зокрема правилах частини першої статті 103 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом якої перебіг процесуального строку починається з наступного після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, тобто з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і не пов'язаний з часом набуття чинності цим Кодексом.

Тому, за правилами частини першої 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 3 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 15 серпня 2006 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237- 239 КАС України.