Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

при секретарі судового засіданні Полинько Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області про стягнення грошової допомоги, яка переглядається за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області на постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 7 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 22 листопада 2006 року

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області (УПСЗН) про стягнення невиплачених сум разової допомоги.

Зазначав, що йому, як інваліду війни другої групи, згідно із статтею 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551) щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Посилаючись на те, що у 2004-2006 роках виплати проведені у розмірі, що не співвідноситься із розміром мінімальної пенсії за віком, просив стягнути з відповідача 5375,60 грн. заборгованих виплат.

Постановою Ладижинського міського суду Вінницької області від 7 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 22 листопада 2006 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, про відмову в позові.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має статус інваліда війни другої групи.

Також встановлено, що ОСОБА_1 до 5 травня виплачувалась грошова допомога: у 2004 році - 160 грн., у 2005 році - 330 грн., і у 2006 році - 330 грн.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що виплата допомоги передбачена Законом № 3551 (3551-12) у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком і не може пов'язуватись з наявністю чи відсутністю коштів, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім того, суд зазначив, що Рішенням Конституційного Суду України у справі за № 1-27/2004 від 1 грудня 2004 положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", якими обмежено розмір щорічної допомоги ветеранам війни, визнані неконституційними.

З висновками судів не можна погодитися виходячи з наступного.

Правовий статус ветеранів війни, у тому числі питання щодо надання їм пільг, визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни (частина друга статті 4 Закону).

За змістом частини п'ятої статті 13 Закону, щорічно до 5 травня інвалідам війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Частиною першою статті 17 Закону № 3551 встановлено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а частиною першою статті 17-1 ( стаття доповнена Законом України від 19 червня 2003 року № 968-ІV (968-15) , який набув чинності 12 липня 2003 року) визначено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Дія частини п'ятої статті 13 Закону щодо розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни у 2004-2006 роках не зупинялась.

Однак, Законом України від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV (1344-15) встановлено, що у 2004 році виплата допомоги інваліду війни має становити 160 грн., Законами України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV (2285-15) , від 25 березня 2005 року № 2505-IV (2505-15) "Про держаний бюджет України на 2005 рік" встановлено, що у 2005 році виплата щорічної разової допомоги інвалідам війни здійснюється у розмірі 330 гривень, а за Законом України від 20 грудня 2005 року № 2285-ІV "Про держаний бюджет України на 2006 рік" цей розмір складає 330 гривень на 2006 рік.

За таких обставин, судам необхідно було навести докази, що підтверджують незаконність рішень, дій чи бездіяльності відповідача з невиплати допомоги до 5 травня у 2004 році, оскільки положення статті 44 Закону "Про Державний бюджет на 2004 рік" визнані неконституційними лише 1 грудня 2004 року, тобто тоді, коли виплати закінчилися, а Закон України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та Закон України від 20 грудня 2005 року № 2285-ІV "Про держаний бюджет України на 2006 рік" в частині визначення розміру виплат - неконституційними не визнані.

Крім того, судам необхідно було навести правове обґрунтування та відповідні розрахунки щодо задоволення вимог у заявленому обсязі з урахуванням того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Натомість, оцінюючи Закон України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та Закон України "Про держаний бюджет України на 2006 рік" щодо встановлення розміру щорічної разової допомоги учасникам бойових дій на предмет відповідності Конституції, суди вийшли за межі повноважень, оскільки відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

До того ж, відхиливши доводи апеляційної скарги апеляційний суд у своєму рішенні не навів обставин якими спростовується твердження відповідача про те, що останній діяв у межах визначеної компетенції.

Наведені порушення вимог законодавства, що допущені судами попередніх інстанцій є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, а оскарженні рішення не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості.

Керуючись статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області задовольнити частково.

Постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 7 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 22 листопада 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.