Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

при секретарі судового засіданні Александровій Я.А.,

за участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1743 про визнання дій командування частини незаконними, стягнення сум заборгованості з виплат заробітної плати, середньомісячного заробітку за час затримки виплати заробітної плати і стягнення моральної шкоди, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 4 квітня 2006 року й ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 жовтня 2006 року

У червні 2004 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини (ВЧ) А-1743 про визнання дій незаконними, стягнення заборгованих виплат заробітної плати, середньомісячного заробітку за час затримки цих виплат та стягнення моральної шкоди.

Зазначав, що рішенням військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону від 04 жовтня 2002 року його поновлено на посаді командира технічного відділення ремонтної роти ВЧ А1743, а наказом командира цієї частини від 04 жовтня 2002 року №207 зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення, з наданням трьох діб для прийняття справ та посади.

Командиром ремонтної роти йому наказано прийняти автомобіль ЗІЛ-131 МТО-АТ-М1 №5806Т5.

Необхідних документів для прийняття автомобіля та особи, яка його здавала не було, а тому самостійно прийняти автомобіль не міг про що зазначив у рапорті на ім'я командира частини та просив створити комісію.

Остання встановила, що автомобіль має ряд дефектів, а тому майно було опечатано та здано під охорону, з відповідним повідомленням командування частини.

За результатами розслідування та перевірки визнано його (позивача) винним в неприйнятті автомобіля, справ та посади, а тому грошове утримання виплачувалося тільки з окладу за військовим званням.

Посилаючись на те, що неналежні умови служби створені штучно, а грошове утримання виплачувалося з порушенням - просив стягнути з відповідача 4 398 грн 90 коп. заборгованих виплат, 5 278 грн 68 коп., як середньомісячний заробіток за час затримки виплат та 27 840 грн моральної шкоди.

Постановою Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 4 квітня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 жовтня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу за контрактом у військовій частині 48249 на посаді командира ремонтного відділення ремонтної роти.

Рішенням військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону від 04 жовтня 2002 року його поновлено на займаній посаді у ВЧ А1743 (правонаступник ВЧ 48249), а командиром частини від 04 жовтня 2002 року №207 зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення і надано строк з 07 жовтня 2002 року до 09 жовтня 2002 року для прийому справ та посади.

Також встановлено, що у зв'язку з неприйняттям справ та посади, позивач знаходився у розпорядженні командира частини, а грошове утримання йому виплачувалось з розрахунку:

за перші два місяці - окладів за військовим званням і за останніми основними посадами;

за два наступних місяці - тільки окладів за військовими званнями.

Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що позивачем порушено порядок прийому автомобіля передбачений статтею 63 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України й оскільки ОСОБА_1 не приступав до виконання посадових обов'язків, знаходився у розпорядженні командира частини, то правомірно отримував грошове забезпечення в розмірі, передбаченому пунктом 9.1 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України.

З таким висновком погодитися не можна.

Згідно з частиною першою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним, як то встановлено частиною другою зазначеної статті є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим ( частина третя тієї ж статті) - рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам рішення судів не відповідають.

Так, загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (548-14) .

Відповідно до статті 63 цього Статуту командири підрозділів приймають і здають посаду особисто на підставі наказу по військовій частині.

Про прийняття і здавання посади командир підрозділу подає рапорт у порядку підпорядкованості командирові військової частини.

Особа, яка приймає посаду, до свого рапорту додає акт про прийняття підрозділу. Акт складається і підписується особою, яка приймає, та особою, яка здає посаду, а також начальниками служб військової частини.

Згідно із статтею 64 термін прийняття і здавання, зокрема, посади командира ремонтного відділення ремонтної роти встановлює старший командир (начальник). Закінченням прийняття (здавання) посади вважається дата затвердження старшим командиром (начальником) відповідного акта.

Як передбачено статтею 9 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 16 липня 1997 року №300 (z0615-97) з метою підвищення відповідальності за керівництво військовим (корабельним) господарством і забезпечення збереження державної власності всі посадові особи при призначеннях і переведеннях зобов'язані здавати та приймати справи і посаду.

Оскільки передбачені Статутом та Положенням документи належно не оформленні, то висновки судів про вину ОСОБА_1 у порушенні порядку прийняття посади є передчасними.

Не ґрунтуються на сукупності досліджених доказів й висновки про перебування позивача у розпорядженні командира частини.

Враховуючи, що зарахування військовослужбовців в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, здійснюється відповідними наказами для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання, а згідно наказу командира ВЧ А1743 від 04 жовтня 2002 року №207 молодшого сержанта контрактної служби ОСОБА_1 поновлено на посаді командира ремонтного відділення ремонтної роти, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, то твердження судів про перебування позивача в розпорядженні не відповідає дійсним обставинам справи.

Тому висновок про правомірність застосування щодо ОСОБА_1 правил пункту 9.1 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України затвердженого наказом Міністра оборони України від 5 березня 2001 року №75 (z0251-01) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 березня 2001 року за №251/5442 (z0251-01) є непереконливим, оскільки вони стосуються виплати окладів грошового утримання військовослужбовцям у період перебування у розпорядженні.

Неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, які вони вважали доведеними та помилкове застосування норм матеріального і процесуального права дають суду касаційної інстанції вважати ухвалені рішення незаконними та необґрунтованими, такими, що підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Керуючись наведеним, статтями 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 4 квітня 2006 року й ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 жовтня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.