Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.

Суддів - Гордійчук М.П., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Матолича С.В.

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради на постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 28.04.2007р. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.11.2007р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську про стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги учасникам бойових дій, -

Доповідач Фадєєва Н.М

10 жовтня 2006р. позивач звернувся до суду з позовною заявою про зобов"язання відповідача нарахувати та сплатити на його користь суму недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій за період з 2003 по 2006 рік в розмірі 3 443 грн. 75 коп..

Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 28.04.2007р. позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.11.2007р.. апеляційна скарга задоволена частково, постанова Ленінського районного суду м. Луганська від 28.04.2007р. скасована. Ухвалене нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії АА № 458207.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року (3551-12) № 3551 -12. Розділом 3 якого визначені пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту, стаття 12 якого передбачає пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них.

Приписами частини 5 статті 12 зазначеного закону встановлено, що щорічна до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, відповідно до статті 17 здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а виплата разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, відповідно до статті 17 даного Закону здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Колегія суддів зазначає, що на відповідача покладений обов'язок здійснення виплати разової грошової допомоги саме в розмірах, передбаченим цим Законом.

Конкретні розміри Розділом 3 (преамбула перед статтею 12 даного закону) для учасників бойових дій були встановлені зокрема на 2005 рік та 2006 рік, по 250 грн., відповідно Законами України № 2285-4 від 23 грудня 2004 року, № 2505-4 від 25 березня 2005 року, та № 3235 - 4 від 20 грудня 2005 року.

Саме у зазначених розмірах позивач отримав, а відповідач виплатив разову грошову допомогу за 2005 та 2006 рік, наведені обставини встановлені судом першої інстанції та не спростовуються сторонами, внаслідок чого факт недоплати разової грошової допомоги відсутній, і, як наслідок цього, відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, при застосуванні Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , внаслідок чого не передбачається можливим погодити донарахування позивачу розміру грошової допомоги за 2005 рік у сумі 1660 грн., та за 2006 рік у сумі 1795 грн.

Колегія судів зазначає, що виплати здійснені відповідачем у 2003 році 90 грн. разової грошової допомоги відповідно до норм статті 28 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік", та 120 грн. у 2004 році відповідно до норм статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", не відповідають розмірам, зазначеним частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус та ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (надалі спеціальний закон), та свідчать про порушення відповідачем приписів підпункту 17-1 даного Закону.

Колегія судів не погоджується з посиланням відповідача на Закон України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) та "Про Державний бюджет України на 2004 рік", оскільки зазначені закони прийняті в межах бюджетних відносин, які регулюються Бюджетним Кодексом України (2542-14) , що набрав чинності з 1 січня 2002 року, пунктом 20 статті 2 передбачено, що законом про Державний бюджет України, затверджують повноваження органам державної власті в здійснені виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.

Таким чином, спірні відносини не є бюджетними, зміни до спеціального закону у зв'язку з їх прийняттям не вносились, судом правомірно надана оцінка, та обгрунтована неможливість застосування бюджетних норм до спірних відносин.

Крім того, пунктом 1 Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (v020p710-04) у справі № 1-27/2004 визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , серед інших положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", якими встановлено, що у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) здійснюється у розмірі 120 грн.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що виплата одноразової щорічної допомоги у 2003 та 2004 роках здійснена відповідачем з порушенням норм спеціального закону:

у 2003 році замість 236 грн. 50 коп., що складає п'ять мінімальних пенсій за віком яка складала на момент виплати 47 грн. ЗО коп., позивач отримав 90 грн., у 2004 році замість 462 грн. 25 коп. отримав 120 грн. Загальна сума недоплати складає 488 грн. 50 коп.

Суд апеляційної інстанції зробив вірний висновок про те, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова суду ґрунтується на всебічному, повному та об"єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 28.04.2007р. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.11.2007р. у справі № 2а-385/2007р.- без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.