Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Коваль Є.В.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада"

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2007 року

по справі № 11/635-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28.08.2006р. №0000842309/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2002 року у розмірі 93 569,00 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 30.01.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2007 року у даній справі в позові відмовлено з огляду на неправомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та прийняти нове рішення про задоволення позову, оскільки вважає, що ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення п.п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97- ВР та п.п. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000р.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ "Рада" з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів за квітень місяць 2002 року, за результатами якої складено акт перевірки № 510/1-23-09-24586157 від 21.08.2006 р.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.08.2006 № 0000842309/0 за порушення пп. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1, 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в зв'язку з чим зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 93 569,00 грн.

В акті перевірки зазначено, що позивачем згідно з поданою до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва податковою декларацією з ПДВ, з урахуванням уточнюючого розрахунку від 26.04.2005р. № 70218 за квітень 2002 року сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів, складає 100 307,00 грн. Згідно з даними декларацій та уточнюючого розрахунку сума податкового кредиту складає 103 607,00 грн. Від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту складає 93569,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Рада" та ТОВ "Корунд" укладено угоду про уступку вимоги №20/04 від 20.04.2000 (далі - Угода).

Згідно з актом прийому-передачі векселів від 15.03.2000 ТОВ "Рада" прийняло, а ТОВ "Корунд" передало простий вексель № 65305556123880 від 06.09.1999 номінальною вартістю 467 844,00 грн. Датою погашення векселя зазначено 06.12.2000.

ТОВ "Рада" 20.04.2000 одержано від ТОВ "Корунд" податкову накладну № 17 з номенклатурою "уступка боргу по векселю № 6530555612" на суму 467 844,00 грн., крім того ПДВ – 93 568,80 грн. Разом з ПДВ сума склала 561 412,80 грн. Тобто, вказаною податковою накладною визначено ПДВ, нарахований на номінальну вартість в сумі 467844,00 грн. простого векселя №65305556123880.

Судами встановлено, що позивачу не передавався простий вексель №65305556123880 від 06.09.1999 номінальною вартістю 467844,00грн. за Угодою про уступку вимоги № 20/04 від 20.04.2000, оскільки він не входив до переліку документів, які передаються.

Як вбачається з акту прийому-передачі від 15.03.2000 позивач отримав вексель, що за своєю суттю це є окремою господарською операцією, яка, в свою чергу, не була відображена в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) позивача у відповідному періоді.

Судами обґрунтовано не взято до уваги посилання на угоду про уступку права вимоги № 20/04 від 20.04.2000 в податковій накладній № 17 від 20.04.2000, оскільки позивачем не було надано доказів про наявність відповідних застережень як у самій угоді, котра була укладена більш як через місяць після передачі векселя, так і про наявність будь-яких додатків чи додаткових угод, які свідчили б про передачу векселя в забезпечення угоди про уступку вимоги.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про обіг векселів в Україні" від 25.12.2002 № 364-ІV, із змінами та доповненнями, вексельне зобов'язання є грошовим, тобто має погашатися грошовими коштами, а даний вексель не був пред'явлений до оплати, тобто погашення векселя не відбулося.

Згідно Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" (1201-12) вексель є цінним папером.

Як визначено п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Відповідно до пп. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" не є об'єктом оподаткування торгівля за грошові кошти або цінні папери (або без компенсації) борговими зобов'язаннями, а також факторингові операції, об'єктом боргу яких є валютні цінності та цінні папери.

З врахуванням зазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності у позивача законодавчих підстав визначати податковий кредит за вказаною операцією.

Судами встановлено, що ТОВ "Корунд" ліквідовано 08.04.2002 та виключено з державного реєстру.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків нарахованих (сплачених) платником податку по операціям які є об'єктом оподаткування.

Згідно з пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону операції, які не є об'єктом оподаткування або звільнені від оподаткування, сплачені в зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" у редакції, що набрала чинності в лютому 2003 року, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

За таких обставин дана податкова накладна (вказана в ній сума ПДВ) мала бути включена до складу податкового кред иту не пізніше квітня 2003 року.

Відповідно до пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковим законодавством, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

В порушення пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ТОВ "Рада" подано уточнюючий розрахунок в квітні 2005 року за квітень 2002 року, до складу податкового кредиту якого було включено податкову накладну, виписану 20.04.2000р.

За таких обставин та з врахуванням вимог пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 5.1 ст. 5, пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 93568,80 грн. за податковою накладною № 17 від 20.04.2000 з операції по у ступці боргу за векселем.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2007 року у даній справі такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада" залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2007 року по справі № 11/635-А залишити без змін.

Справу № 11/635-А повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.