Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Бутенка В.І.

суддів: Лиски Т.О., Панченка О.І., Сороки М.О., Штульман І.В. (доповідач)

при секретарі: Сторчоус Н.А.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Погребської сільської ради Броварського району Київської області про визнання рішення незаконним та зобов'язання надати земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області від 12 січня 2007 року,-

В листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернувся до із позовом до Погребської сільської ради Броварського району Київської області, зазначаючи, що він 30.08.2005р. звернувся до відповідача з заявою про надання йому земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірі 0,50га., однак рішенням відповідача №651 від 18.10.2005р. йому відмовлено в наданні такої земельної ділянки через відсутність земель запасу, передбачених генеральним планом забудови села для ведення особистого селянського господарства. Позивач просить суд визнати рішення Погребської сільської ради Броварського району Київської області №651 від 18.10.2005р. незаконним та зобов'язати відповідача надати йому земельну ділянку розміром 0,50га.

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 25.04.2006р. позов ОСОБА_1 задоволено. Рішення 28 сесії депутатів Погребської сільської ради Броварського району Київської області 4-го скликання, 2-го пленарного засідання від 18.10.2005р. №651 про відмову ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки 0,50га. для ведення особистого селянського господарства визнано недійсним. Додатковою постановою того ж міськрайонного суду від 10.11.2006р. зобов'язано Погребську сільську раду Броварського району Київської області винести рішення про надання ОСОБА_1 0,50га. земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 12.01.2007р. вищезазначені постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 25.04.2006р. та 10.11.2006р. скасовані, прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволені позовних вимог ОСОБА_1

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, просить скасувати постанову Апеляційного суду Київської області від 12.01.2007р., залишити в силі постанови суду першої інстанції по даній справі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.08.2008р. касаційна скарга була прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

Касаційна скар­га підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Постановляючи рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що даний спір є справою адміністративної юрисдикції. Проте з таким висновком погодитися не можна виходячи з наведеного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України (2747-15) справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" відповідно до п.7 ч.1 ст.3 того самого Кодексу означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що сільська рада має право розпоряджатися землями територіальної громади, яке вона здійснює шляхом: передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування і вилучення їх із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викупу земельних ділянок для суспільних потреб відповідної територіальної громади села; організації землеустрою; координації діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного й екологічного законодавства; обмеження, тимчасової заборони (зупинення) використання земель громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) і надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. При цьому за змістом зазначеної статті сільська рада має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Із наведеного випливає, що при здійсненні повноважень власника землі сільська рада є не суб'єктом владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у п.1 ч.1 ст.17 КАС, а рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися землею.

Як убачається з матеріалів справи, між сторонами існує спір про право на землю, що в свою чергу виключає її розгляд в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин заявлені у справі позовні вимоги випливають із відносин, що мають приватноправовий характер, а тому орган місцевого самоврядування в цих відносинах виступає як суб'єкт права власності, а не як суб'єкт владних повноважень.

Таким чином, компетенція адміністративних судів, встановлена ст. 17 КАС України, на цей спір не поширюється. Натомість, сторони можуть захищати свої права в суді шляхом звернення до суду з цивільним позовом.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, якщо провадження за позовною заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, було помилково порушено, суд закриває провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України.

За правилами ч.1 ст. 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених ст.ст.155 і 157 цього Кодексу.

За таких обставин, оскаржувані рішення судів підлягають скасуванню з закриттям провадження в адміністративній справі.

Керуючись ст.ст. 157, 221, 223, 228, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня і 10 листопада 2006 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 12 січня 2007 року - скасувати.

Провадження в адміністративній справі - закрити.

Роз'яснити, що розгляд даного спору належить провадити в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.