К-4433/07 Про видачу паспорту із зазначенням місця проживання - 05.02.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до директора Івано-Франківського управління Закритого акціонерного товариства "Електро" Нестеренка Сергія Григоровича про зобов'язання посвідчити заяву неповнолітнього ОСОБА_2 про видачу паспорту із зазначенням місця його проживання, -

У березні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 30 вересня 2000 року Закритим акціонерним товариством "Електро" їй та її сім'ї у складі 3 чоловік було видано ордер № 68 на право займати житлове приміщення - кімнату АДРЕСА_1

В зв'язку з тим, що житлове приміщення, на яке виданий ордер, було зайняте, позивачка разом із сім'єю проживала у кв.АДРЕСА_2, хоча була зареєстрована у к. АДРЕСА_1

У травні 2005 року сину позивачки Випасняку Андрію Павловичу виповнилось 16 років і з метою отримання ним паспорту вона звернулась до директора Закритого акціонерного товариства "Електро" із заявою, в якій просила посвідчити заяву форми №1 про видачу паспорту, однак відповідач видав їй таку форму, в пункті 6 якої було вказано адресу проживання ОСОБА_2 без зазначення номеру приміщення.

Посилаючись на те, що такі дії відповідача суперечать положенням Постанови Верховної Ради України "Про затвердження положення про паспорт громадянина України" і "Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", а також порушують право ОСОБА_2 на отримання паспорту, який є документом, що підтверджує громадянство, посвідчує особу громадянина і є необхідним для укладення цивільно-правових угод, ОСОБА_1 просила суд зобов'язати директора Закритого акціонерного товариства "Електро" оформити у відповідності із вимогами чинних нормативно-правових актів заяву ОСОБА_2 про видачу паспорту із зазначенням в графі "місце проживання" адреси житлового приміщення, на яке позивачці було видано ордер.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2006 року позов задоволено.

Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 січня 2007 року це судове рішення скасовано і прийнято нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення місцевого суду.

При цьому вона посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу позивача ОСОБА_1, в яких заперечує проти задоволення цієї касаційної скарги, посилаючись на необґрунтованість викладених в ній доводів.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи постанову місцевого суду та відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок суду першої інстанції про незаконність дій відповідача суперечить дійсним обставинам справи, а відтак і вимогам чинного законодавства.

Однак такий висновок є передчасним і таким, що базується на невірному застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про громадянство України", документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб віком до 16 років - свідоцтво про народження.

Зразки та порядок видачі паспорта громадянина України та свідоцтва про народження визначаються положеннями про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження, які затверджуються Верховною Радою України.

На виконання положень цього Закону постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII (2503-12) (в редакції Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року № 3423-XII (3423-12) ) було затверджено "Положення про паспорт громадянина України", згідно якого паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Відповідно до п.п. 2, 12, 13 цього Положення, паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України паспортною службою органів внутрішніх справ (далі - паспортною службою) після досягнення 16-річного віку. Видача та обмін паспорта провадиться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина.

Для одержання паспорта громадянин подає:

заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України;

свідоцтво про народження;

дві фотокартки розміром 35 х 45 мм;

у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

Детальну процедуру видачі паспорта на час виникнення спірних правовідносин було встановлено "Інструкцією щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 серпня 1994 року № 316 (z0211-94) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 вересня 1994 р. за № 211/421 (z0211-94) .

Згідно із п.8 цієї Інструкції, громадянами для одержання паспортів, крім документів, передбачених пунктами 6 та 7 цієї Інструкції, подається, зокрема, заява форми N 1, засвідчена службовими особами, відповідальними за додержання паспортних правил, чи особами, уповноваженими на ведення паспортної роботи, і яка, в свою чергу, має містити точні дані про місце проживання громадянина - назву міста, селища, села, вулиці, номер будинку, корпусу, квартири.

З матеріалів справи видно, що мати неповнолітнього ОСОБА_2 ОСОБА_1 на підставі ордера № 68, який видано і на членів її сім'ї, зареєстрована в квартиріАДРЕСА_1

Згідно із п. 17 "Примірного положення про гуртожитки" від 03.06.1986р. № 208, громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей.

За змістом ст. 19 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка досягла віку 16 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо ця особа не виявила бажання проживати в іншому місці.

У відповідності до ст. 59 Житлового кодексу Української РСР, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним тільки у судовому порядку, а вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Між тим, судом апеляційної інстанції не перевірялось, чи скасовано в судовому порядку даний ордер, а також не надано належної правової оцінки тій обставині, чи позивачка зареєстрована в установленому порядку в житловому приміщенні, на яке їй був виданий ордер.

Посилаючись на те, що відповідач діяв правомірно, вказавши у заяві ОСОБА_2 не адресу реєстрації його матері, а адресу приміщення, в якому він фактично проживає, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відповідачем не було вказано повної адреси із зазначенням номеру квартири чи кімнати, як того вимагала від нього "Інструкція щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України".

Крім того, апеляційним судом не наведено мотивів, згідно яких він дійшов висновку щодо відповідності дій відповідача вимогам зазначених нормативних актів.

У зв'язку з цим, поза увагою апеляційного суду залишились також і висновки суду першої інстанції щодо встановлених ним обставин справи та їх юридична кваліфікація.

Наведені порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права позбавляють суд касаційної інстанції можливості надати правову оцінку рішенню місцевого суду щодо дотримання ним вимог законності і обґрунтованості.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційним судом були допущені порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели до ухвалення ним незаконного рішення.

За правилами ч.2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

З огляду на наведене, оскаржене судове рішення відповідно до вимог ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню, а справа має бути направлена до суду апеляційної інстанції на новий апеляційний розгляд.

При розгляді справи апеляційному суду слід врахувати наведене і у відповідності із вимогами матеріального і процесуального закону вирішити цей спір.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 січня 2007 року скасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції на новий апеляційний розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.