К-36179/06 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення (РРО) - 05.02.2009 Прийняття

У березні 2006р. позивач звернувся до Господарського суду м.Києва з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м.Києва від 08.08.2005р. №356-23804-22957230-8937.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюване рішення податкового органу прийнято на підставі неправильного застосування п.4 ст.9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових опрацій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Крім того, позивач вказує на ту обставину, що передбачена п.1 ст.17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових опрацій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" штрафна санкція не може бути застосована у випадку проведення розрахунків через прибуткові касові ордери.

Постановою Господарського суду м.Києва від 17 липня 2006 року позовні вимоги ЗАТ "Асоціація санаторіїв та курортів України" було задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м.Києва від 08.08.2005р. №356-23804-22957230-8937.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2006 року було скасовано судове рішення суду першої інстанції та прийнято у справі нове рішення, яким позовні вимоги було задоволено часково. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м.Києва від 08.08.2005р. №356-23804-22957230-8937 визнано недійсним в частині визначення фінансових санкцій в розмірі 961168,35грн. як податкового зобов’язання.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що за видом діяльності позивача не віднесено до підприємств авіаційної служби або залізничного транспорту, а при продажі проїзних документів на зазначені види транспорту позивач, як туристичний агент, виступає в ролі посередника. Отже, дія п.4 ст.9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових опрацій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" не розповсюджується на туристичні підприємства.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанціївідповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Господарського суду м.Києва від 17 липня 2006 року.

Представник відповідача у письмовому запереченні на касаційну скаргу ЗАТ "Асоціація санаторіїв та курортів України", зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2006р. – без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судамипопередніх інстанцій було встановленонаступне.

28.04.2005р. позивачем отримано ліцензію серії АА №781316 на право здійснення виду господарської діяльності – туроператорська діяльність.

Контролюючим органом було проведено перевірку щодо контролю за здійсненням розрахункових опрацій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб’єктами підприємницької діяльності, про що складено акт №26562088/2380 від 27.07.2005р..

Актом перевірки було встановлено, що з 01.05.2005р. по 26.07.2005р. позивачем реалізовано за готівкові кошти туристичний продукт інших туроператорів та авіаційні квитки з оформленням прибуткових касових ордерів на суму 192233,67грн..

Відповідно до п.1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у певних розмірах, зокрема, у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих - послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки - у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність.

За наслідками проведеної перевірки контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08.08.2005р. №356-23804-22957230-8937, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання зі сплати штрафних санкцій в сумі 961168,35грн..

Судова колегія апеляційної інстанції визнала правомірним нарахування податковим органом застосування до позивача штрафних санкцій за порушення Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) , оскільки позивач реалізовував не продукт власного виробництва.

Проте, визнаючи правомірним застосування до позивача штрафних санкцій за порушення вимог ст.1 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових опрацій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", судова колегя вказала на те, що у даному випадку у контролюючого органу не було підстав для визначення фінансових санкцій податковим повідомленням-рішенням на підставі Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами.

Судова колегія касаційної інстанції не погоджується із прийнятим судовим рішенням з огляду на таке.

Згідно ст.1 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових опрацій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Пунктом 4 статті 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" передбачено, що при реалізації проїзних і перевізних документів із застосуванням бланків суворого обліку на залізничному (крім приміського) та авіаційному транспорті з оформленням розрахункових і звітних документів та на автомобільному транспорті з видачею талонів, квитанцій, квитків з нанесеними друкарським способом серією, номером, номінальною вартістю, а також при продажу білетів державних лотерей через електронну систему прийняття ставок, що контролюється у режимі реального часу Державним казначейством України, та квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів.

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України "Про туризм" за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов’язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт). До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов’язання.

Суди попередніх інстанцій приймаючи протилежні рішення у даній справі давали оцінку чи є послуги, які надавались позивачем, послугами власного виробництва, чи посередницькими послугами, що з огляду на п.1ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", відповідно, надає або не надає право на незастосування реєстратора розрахункових операцій (з проведенням розрахунків у касі підприємства з оформленням прибуткового касового ордеру).

Однак суди не встановили надання яких саме послуг і на яку суму (окремо) було здійснено позивачем, що має вирішальне значення для правильного вирішення справи.

Тобто, залишилось належним чином не з’ясованим що було реалізовано позивачем і, відповідповідно, вкзане не надає можливості визначення, що судами з’ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Крім того, актом перевірки №26562088/2380 від 27.07.2005р. (а.с.83-84 т.І) зазначено, що "вибірковою перевіркою первинних бухгалтерських документів встановлені факти реалізації туристичного продукту інших туроператорів … та авіаквитків … за готівкові кошти в період з 01.05.2005р. по 26.07.2005р ….". Згідно вищевказаному акту перевірки копії укладених договорів та бланків авіаквитків і реєстри прибуткових касових документів додаються до акту перевірки.

Між тим, в матеріалах справи відповідачем в якості доказів надані наступні договори: договір №9/82 від 21.03.2005р.; агентська угода №90 від 19.04.2005р.; договір №181 від 14.04.2005р.; договір №81 від 18.03.2005р.; договір №79 від 05.03.2005р. (а.с. 87, 89, 96, 102, 104, 118 т.І), при цьому суди не звернули увагу на ту обставину, що ці договори та агентіські угоди не відносяться до перевіреного періоду. Отже, розрахунок фінансових санкцій до акту перевірки (а.с.86 т.І) не підтвержуються наявними в матеріалах справи доказами.

Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Асоціація санаторіїв та курортів України" – задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м.Києва від 17 липня 2006р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2006р. – скасувати та направити на новий розгляд в суд першої інстанції.