Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О.,

Панченка О.І., Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя та управління Державного казначейства України в Запорізькій області про повернення зайво сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, -

У вересні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету на його користь помилково сплачений ним збір на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі автомобіля в сумі 4524,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що на початку 2006 року він придбав автомобіль SUZUKI GRAND VITARA вартістю150 833, 33 грн., без урахування податку на додану вартість.

При здісненні державної реєстрації автомобіля в органах ДАІ він був змушений сплатити збір у Пенсійний фонд у розмірі 3 відсотків від вартості автомобіля.

Посилаючись на те, що вказаний збір повинен сплачуватись лише один раз продавцем автомобіля при його відчуженні, а не покупцем, ОСОБА_1. звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя із заявою, в якій просив повернути помилково сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, однак в цьому йому було відмовлено.

Із урахуванням викладеного, ОСОБА_1. просив задовольнити його позов.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20 лютого 2007 року, у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач - Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя у запереченнях на цю касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, посилаючись на необґрунтованість викладених у скарзі доводів.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи було повно і всебічно встановлено фактичні обставини справи, надано їм належну правову оцінку та у відповідності із вимогами матеріального і процесуального права вирішено цей спір.

При цьому суди виходили з того, що відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України і не допустив безпосередньо порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

З матеріалів справи видно, що позивач на початку 2006 року придбав автомобіль SUZUKI GRAND VITARA вартістю150 833, 33 грн., без урахування податку на додану вартість.

При здійсненні державної реєстрації автомобіля ним було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 3 % від вартості автомобіля в сумі 4524,99 грн.

Відповідно до п.7 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є, зокрема, юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Згідно із ст. 3 цього Закону, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України.

На виконання положень Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) Кабінет Міністрів України своєю постановою від 03 листопада 1998 року № 1740 (1740-98-п) затвердив "Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій".

Відповідно до п.п.12-15 зазначеного Порядку, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій, визначених пунктом 12 цього Порядку, сплачується у розмірі трьох відсотків вартості легкового автомобіля, визначеної відповідно до договорів купівлі-продажу, довідок-рахунків торгівельних організацій, договорів міни, довідок органів митної служби, актів експертної оцінки вартості автомобіля, інших документів, що підтверджують цю вартість.

Органи державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що підтверджується документом про сплату цього збору.

Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачуються платниками цього збору на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, за місцем реєстрації легкового автомобіля.

Враховуючи наведене, а також те, що позивач не дотримався процедури, передбаченої "Порядком повернення платникам помилково та/або надмірно сплачених податків, зборів(обов'язкових платежів)", затвердженого наказом Державного казначейства України № 226 від 10 грудня 2002 року (z1000-02) , і не звернувся із заявою про повернення збору і відповідними документами до органу Державного казначейства, судами попередніх інстанцій було прийнято правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Зазначений висновок ґрунтується на повно і всебічно встановлених обставинах справи, які підтверджені належним чином перевіреними у судових засіданнях доказами.

Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги зроблених судами першої та апеляційної інстанцій висновків не спростовують і при ухваленні оскаржених судових рішень порушень норм матеріального та процесуального права ними допущено не було.

За правилами ч.3 ст. - 220-1, ч.1 ст. 224 КАС України, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 221, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 лютого 2007 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.