Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.І., Лиски Т.О., Панченка О.І.,

Сороки М.О., Штульман І.В. (доповідач),-

провівши у касаційній інстанції попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету внутрішніх справ, третя особа: ректор Київського національного університету внутрішніх справ,- про визнання незаконним наказу про звільнення з органів внутрішніх справ, поновлення на службі та відшкодування матеріальної і моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 листопада 2006 року,-

В квітні 2002 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Київського національного університету внутрішніх справ, третя особа: ректор Київського національного університету внутрішніх справ, про визнання незаконним наказу про звільнення з органів внутрішніх справ, поновлення на службі та відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Позивач ОСОБА_1 вважає, що його звільнення з посади старшого викладача кафедри теорії та практики оперативно-розшукової роботи Інституту управління Національної академії внутрішніх справ України наказом ректора вказаної академії №419 від 21.12.2001р. за п."є" ст.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за порушення дисципліни) проведено на підставі невірних висновків стосовно його роботи за сумісництвом в комерційних структурах.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 20.06.2006р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01.11.2006р., в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач 12.01.2007р. надав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, просить їх скасувати постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Представником відповідача надано заперечення на касаційну скаргу, просить відмовити в задоволенні такої, зазначаючи, що позивач ОСОБА_1 понад три роки підряд працював за сумісництвом охоронцем в комерційних структурах за винагороду, приховував цей факт, в ході службового розслідування виявив нещирість, заперечуючи очевидні факти, що свідчить, що він не відповідає вимогам, які пред'являються до викладацького складу.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.07.2008р. касаційна скарга була прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

Касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про міліцію" порядок і умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Працівникам міліції забороняється займатись будь-якими видами підприємницької діяльності.

Сумісництво - це виконання, крім своєї основної, іншої роботи на умовах трудового договору на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи у вільний від основної роботи час.

Згідно п."є" ст.64 зазначеного Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас за порушення дисципліни. Порядок застосування накладення і виконання дисциплінарних стягнень для осіб, які проходять службу в УМВС було передбачено Дисциплінарним Статутом внутрішніх справ Української РСР, якій діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п.27 Дисциплінарного статуту органів України затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 29.07.1991р. №1368 звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ є крайнім заходом дисциплінарного стягнення і може провадитись за систематичне порушення дисципліни або вчинення проступку, несумісного із перебуванням на службі в органах внутрішніх справ.

Як вбачається з матеріалів справи, і це правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач ОСОБА_1 в період проходження служби в органах внутрішніх справ України, працюючи старшим викладачем кафедри теорії та практики оперативно-розшукової роботи Інституту управління Національної академії внутрішніх справ України, без отримання відповідного дозволу начальства, працював за сумісництвом охоронцем в комерційних структурах за винагороду.

Відповідач надав суду докази правомірності прийнятого ним рішення про звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 зі служби за п."є" ст.64 вказаного Положення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 листопада 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.