Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

У грудні 2006 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги учаснику бойових дій у сумі 9004 грн. 60 коп. та 2000 грн. відшкодування моральної шкоди.

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18.12.2006 року позов задоволено частково. Стягнуто з Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради на користь ОСОБА_1 1410 грн. недоплати разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій, за 2006 рік.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 22.02.2007 року апеляційну скаргу Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради задоволено. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради на користь ОСОБА_1 1410 грн. недоплати разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій, за 2006 рік відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі рішеннями судів Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18.12.2006 року та постанови Апеляційного суду Запорізької області від 22.02.2007 року та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Так, скаржник зазначає, що управління виконало свої функції відносно виплати допомоги позивачу у 2006 роках у повному обсязі і всі кошти отримані відповідачем з Державного бюджету на ці цілі виплачені ветеранам війни згідно ст.95 Конституції, ст. 87 Бюджетного кодексу, ст. 17-1 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст.28, ст.44, ст.34 законів України про Державний бюджет 2006 року. Управління виконує функції виплати допомоги, а не встановлює розміри цих виплат і не має повноважень щодо надання центральним органам виконавчої влади пропозицій, заявок відносно розміру допомоги.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо невиплаченої грошової допомоги, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2006 рік відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасники бойових дій мають право на щорічну одноразову допомогу до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Для вирішення спору по даній справі судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) .

Крім цього, відповідно до пункту 18 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни, тому суд не може застосувати до спірних правовідносин норму, яка не діє.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки немає передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо виплати 1410 грн. за 2006 рік.

Згідно ч.3 ст. - 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло привезти до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного судом апеляційної інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради відхилити, а постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18.12.2006 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 22.02.2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.