Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого, судді Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

провівши у касаційному порядку попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1до Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності неправомірною за касаційною скаргоюОСОБА_1. на постанову Попільнянського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 07 грудня 2006 року,

У травні 2006 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності незаконною.

Вказав на те, що Законом України "Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року (2195-15) визначено основи його, як особи, яка підпадає під дію Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) , соціального захисту та гарантовано соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки у вигляді підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Державні соціальні гарантії дітям війни не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно - правовими актами, а відповідач їх обмежив.

Крім того, вказаним Законом на Кабінет Міністрів України було покладено обов'язки розробити і включити до загальних програм відповідні положення щодо соціального захисту дітей війни та здійснювати контроль за їх виконанням, а також подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим законом, забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із Законом. Проте, ці вимоги Закону виконані не були.

На його думку, Закон України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) повинен був набрати чинності з 01 січня 2006 року, але через бездіяльність і неналежний контроль з боку відповідача стаття 6 цього Закону не набрала чинності, сталося обмеження державних соціальних гарантій. І як наслідок бездіяльність відповідача вилилася у те, що у 2006 році зупинено дію статті 6 Закону, тобто не відбулося підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Просив задовольнити його позовні вимоги, оскільки Кабінет Міністрів України своєю неправомірною бездіяльністю порушив його права.

Постановою Попільнянського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2006 року у задоволенні позовних вимогОСОБА_1. відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 07 грудня 2006 року апеляційна скаргаОСОБА_1. відхилена. Постанова Попільнянського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2006 року залишена без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням вимог матеріального та процесуального законодавства, просить їх скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

ОСОБА_1. підпадає під дію Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) і має право користуватися пільгами, передбаченими цим Законом.

Кабінет Міністрів України, розробляючи проект Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) , спочатку вніс пропозиції про зупинення дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а потім, оскільки бюджет у першому півріччі був виконаний, вніс пропозицію про відновлення та поетапне виконання вказаної норми Закону.

Отже, виконання положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" щодо підвищення на 30 відсотків пенсії громадян, на яких поширюється дія цього Закону, була пов'язана з реальними бюджетними можливостями України й з урахуванням наявності фінансових ресурсів.

Таким чином, суди правильно послались на ці обставини й вказали на те, що праваОСОБА_1. на отримання підвищеної пенсії порушені не були, а відповідач не допустив неправомірної бездіяльності.

Правильним є й висновок суду апеляційної інстанції про те, що невиконання Кабінетом Міністрів України пункту 3 прикінцевих положень Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) щодо надання Верховній Раді України у встановлений строк пропозицій з приведення законодавчих і нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом не є підставою для визнання неправомірною бездіяльності Кабінету Міністрів України, оскільки внаслідок цього праваОСОБА_1. також не порушувалися.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не містять у собі посилань на наявність порушень чинного законодавства, які є підставами для висновку про те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права і що призвело або могло призвести до ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення.

Судові рішення законні та обґрунтовані.

Частиною першою статті 224 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанції не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстав для їх скасування чи зміни немає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 220-1, 230 КАС України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а оскаржувані постанову Попільнянського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 07 грудня 2006 року у справі за позовомОСОБА_1. до Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності незаконною - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у випадку та з підстав, передбачених статями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами, протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.