Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)

суддів Головчук С.В.

Кобилянського М.Г.

Ліпського Д.В.

Юрченка В.В.

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Вінницької області від 20 квітня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про перерахунок пенсії, -

У листопаді 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про перерахунок пенсії з врахуванням щомісячної доплати в розмірі 50% суми пенсії, встановленої Указом Президента України від 04.10.1996 року № 926 (926/96) . Крім того, позивач просив збільшити розмір пенсії на 4% відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 18.06.1999 року (766-14) та наказу МВС України від 06.11.2000 року №762.

Постановою Літинського районного суду Вінницької області від 04 грудня 2006 року позовні вимоги задоволено.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 20 квітня 2007 року скасовано постанову Літинського районного суду Вінницької області від 04 грудня 2006 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду Вінницької області від 20 квітня 2007 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а постанову Літинського районного суду Вінницької області від 04 грудня 2006 року залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачу, після звільнення з органів внутрішніх справ у 1998 році в запас, призначена пенсія за вислугу років.

Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) та постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" (393-92-п) при обчисленні пенсій враховуються відповідні оклади за посадою, військовим чи спеціальним званням, процентна надбавка за вислугу років, надбавки за вчене звання і вчену ступінь, кваліфікацію і умови служби, розмір яких визначається (за вибором тих, хто звернувся за пенсією) за 24 останні календарні місяці служби підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарні місяці служби підряд протягом усієї служби перед зверненням за пенсією.

Таким чином, зазначеними нормами права визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців та прирівняних до них осіб складається із основних видів (окладу за штатною посадою, окладу за військове або спеціальне звання та процентної надбавки за вислугу років) і додаткових, що надаються щомісяця (надбавки за вчене звання і науковий ступінь, кваліфікацію та умови служби).

Відповідно до пункту третього Указу Президента України від 04.10.1996 року №926 (926/96) "Про умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" керівникам внутрішніх справ у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів: надано право установлювати надбавки особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за високі досягнення у службі та виконання особливо важливих завдань - до 50% посадового окладу.

Із змісту зазначеного положення Указу Президента від 04.10.1996 року № 926 (926/96) вбачається, що установлення і виплата надбавки особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за особливі умови служби, кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань та надбавки особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їхньою згодою та в інтересах справи на службі, - щомісячну доплату в розмірі від 25 до 50% суми пенсії, яка б могла бути їм нарахована є правом, а не обов'язком керівника внутрішніх справ нарахувати відсотки для виплати.

Оскільки, позивач під час проходження служби отримував надбавку введену Указом Президента України від 04.10.1996 року № 926 (926/96) в розмірі 25%, то саме вона з 01 січня 2005 року була включена до переліку виплат, з яких нараховується пенсія.

Суд апеляційної інстанції також дійшов правильного висновку, відмовляючи в задоволенні позову в частині збільшення розміру пенсії на 4% відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 18.06.1999 року (766-14) , оскільки норми даного Закону не регулюють питання призначення, перерахунку та виплати пенсії осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення відсутні, а тому відхиляє касаційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Постанову апеляційного суду Вінницької області від 20 квітня 2007 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.