Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

при секретарі судового засіданні Александровій Я.А.,

за участю представників позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Цивільбуд" - Пруткова В.А., Вишнякова О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Цивільбуд" до виконавчого комітету Донецької міської ради про скасування рішення, яка переглядається за касаційною скаргою виконавчого комітету Донецької міської ради на постанову господарського суду Донецької області від 19 липня 2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 27 вересня 2006 року

У травні 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю "Цивільбуд" звернулося в суд з позовом до виконавчого комітету Донецької міської ради про скасування рішення.

Зазначали, що 26 квітня 2006 року виконавчим комітетом Донецької міської ради прийнято рішення № 241/2 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки по вул. Щорса у Ворошиловському районі від 11 березня 2004 року № А/2-144к, укладеного між виконкомом Донецької міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Цивільбуд".

Посилаючись на те, що рішення прийнято всупереч умовам договору оренди, чинному законодавству, правам та охоронюваним законом інтересам, зокрема, на оренду земельної ділянки, будівництво та експлуатацію багатоповерхового будинку, оскільки від оренди земельної ділянки не відмовлялися, а лише тимчасово зупинили будівельні роботи (освоєння земельної ділянки) на період виборчої компанії - просили оскаржуване рішення виконавчого комітету Донецької міської ради скасувати.

Постановою господарського суду Донецької області від 19 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 27 вересня 2006 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі виконавчий комітет Донецької міської ради, посилаючись на порушення судам норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати і постановити нове, про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Вирішуючи спір по суті, суди виходили з того, що справа, яка розглядається, є адміністративною. Проте цей висновок обґрунтованим визнати не можна.

У пункті першому частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

У пункті 1 частини першої статті 17 КАС установлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Термін "суб’єкт владних повноважень" відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки площею 2300,00 м2 строком на 5 років із земель запасу житлової та громадської забудови міської ради для будівництва та подальшої експлуатації 33-х квартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями по вул. Щорса у Ворошиловському районі м. Донецька.

Вимоги про скасування цього договору випливають із відносин, що мають приватноправовий характер, а отже, орган місцевого самоврядування виступає в цих відносинах як суб’єкт права власності, а не як суб’єкт владних повноважень. Прийняття зазначеним органом оспорюваного рішення є етапом реалізації волі власника на укладення договору, не змінює правову природу спірних правовідносин і не перетворює спір у публічно-правовий.

Тобто, предметом спору у справі, що розглядається, є захист права в договірних (орендних) відносинах. Цей спір не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 157, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу виконавчого комітету Донецької міської ради задовольнити частково.

Постанову господарського суду Донецької області від 19 липня 2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 27 вересня 2006 року скасувати.

Провадження у адміністративній справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 – 239 КАС України (2747-15) .