Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)

суддів Головчук С.В.

Кобилянського М.Г.

Розваляєвої Т.С.

Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Міненку І.М.,

за участю представника позивача Буркової О.М.,

розглянувши у удовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську на постанову господарського суду Луганської області від 10 липня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2006 року у справі за позовом Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект", Товариства з обмеженою відповідальністю "Бронто" про визнання недійсним зобов’язання, –

У березні 2006 року Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у місті Луганську звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бронто" про визнання недійсним зобов’язання та стягнення коштів на суму 21 598 865 грн. 50 коп.

Постановою господарського суду Луганської області від 10 липня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2006 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду Луганської області від 10 липня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2006 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту від 29 березня 2004 року №ТК-29/03-3 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бронто" (покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект" (продавець) домовились про те, що покупець зобов'язується сплатити шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця вартість поставлених товарів у розмірі 12557479 грн. 94 коп. (з ПДВ) протягом одного банківського дня з моменту отримання товару. У випадку, якщо покупець не виконує ці умови договору, то товар продається на умовах товарного кредиту. Процент за користування послугою товарного кредиту нараховується з 07 квітня 2004 року у розмірі 3% (з ПДВ) в день від суми заборгованості покупця. Кінцевий розрахунок по послугах товарного кредиту покупець повинен здійснити до 30 квітня 2004 року. Товариство з обмеженою відповідальністю "Бронто" отримало від продавця товар на загальну суму 12557479 грн. 94 коп., в тому числі 2092913 грн. 32 коп. ПДВ, по видатковій накладній від 05 квітня 2004 року №ТБ-0000099. Продавцем товару виписано податкову накладну від 05 квітня 2004 року №260. Згідно з актом прийому-передачі виконаних послуг від 30 квітня 2004 року №1 Товариством з обмеженою відповідальністю "Бронто" отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект" послуги товарного кредиту за відстрочення платежу у розмірі 3% за кожен день прострочення сплати за товар на суму 9041385 грн. 56 коп., в тому числі 1506897 грн. 59 коп. ПДВ. Розрахунок за отриманий товар та послуги за товарний кредит по договору від 29 березня 2004 року №ТК-29/03-3 Товариством з обмеженою відповідальністю "Бронто" проведено шляхом передачі згідно з актом прийому-передачі від 30 квітня 2004 року №1 простого векселя №643049773374 номінальною вартістю 11067525 грн. 70 коп. (векселедавець -ТОВ "Комтек") та перерахуванням на рахунок продавця залишку заборгованості у сумі 10531339 грн. 80 коп.

30 березня 2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бронто" уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю "ДДВ" договір №КП-30/03-3 на реалізацію товару, придбаного на умовах товарного кредиту у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект". Загальна сума договору складає 12569260 грн. 06 коп., в тому числі податок на додану вартість. Зазначеним договором передбачено проведення розрахунків протягом 45 днів. В ціну проданого товару не включені витрати по послузі товарного кредиту, понесені товариством при придбанні даного товару. В розрахунок за товар по договору купівлі-продажу від 30 березня 2004 року №КП-30/03-3 згідно з додатковою угодою від 29 квітня 2004 року до зазначеного договору та актом прийому-передачі від 29 квітня 2004 року №1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бронто" отримало від покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю "ДДВ" вексель №643049773374 номінальною вартістю 11067525 грн. 70 коп. з дисконтом - 7539651 грн. 20 коп., який в подальшому передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгбізнеспроект".

В обґрунтуванні своїх позовних вимог Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у місті Луганську посилається не те, що при здійсненні продажу товарів ТОВ "Бронто" у розмірі ціни товару не були враховані проценти по товарному кредиту, тобто проведена господарська операція є завідомо збитковою для покупця та недоцільність укладення угоди з ТОВ "Торгбізнеспроект" на умовах товарного кредиту, якщо у ТОВ "Бронто" не було можливості своєчасно розрахуватися з постачальником.

Відмовляючи в задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що позивач не представив для даної категорії спорів доказів у підтвердження укладення між відповідачами угоди з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства та не довів наявності умислу у сторін за згодою. Крім того, суд апеляційної інстанції при винесенні рішення дослідив вирок Ленінського районного суду міста Луганська від 28 липня 2006 року, яким виправдано директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бронто" Маткова В.О. за перед’явленим йому звинуваченням у злочинах, передбачених статтями 15, 191 ч.5, 366 ч.1 Кримінального кодексу України, за відсутністю в його діях складу злочину.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 208 Господарського кодексу України передбачено правові наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним.

Так, згідно частини 1 вищевказаної статті якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до приписів статей 70 та 71 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Як вбачається з обставин справи, позивач не довів у судовому засіданні підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави.

Слід також зазначити, що 01 січня 2004 року згідно з пунктами 1 та 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) від 18 липня 1963 року втратив чинність.

Чинним ЦК України (435-15) не передбачено таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, встановлених статтею 49 Цивільного кодексу УРСР, а також відповідальності (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції – стягнення в дохід держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (стаття 228 ЦК України), не є адміністративно-правова конфіскація.

Згідно з частиною 2 статті 5 ЦК України кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи у позові через недоведеність умислу, суперечного інтересам держави і суспільства, на час укладання спірного договору в діях його учасників, обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судами було допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій не допущено порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення та вчиненні процесуальних дій, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення – без змін.

Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську залишити без задоволення, а постанову господарського суду Луганської області від 10 липня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2006 року – без змін.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.