Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 3210 про стягнення заборгованості з грошового забезпечення, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 червня 2006 року й ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 04 жовтня 2006 року

У травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини А 3210 про стягнення заборгованості з грошового забезпечення.

Зазначав, що строк його безперервної військової служби в Збройних Силах України давав право на виплату надбавки встановленої Указом Президента України від 5 травня 2003 року №389/2003 "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" (389/2003) (далі - Указ Президента).

Посилаючись на те, що за період служби з травня 2003 року по жовтень 2005 року надбавка виплачувалась у розмірах менших ніж встановлено Указом - просив стягнути з військової частини А 3210 не нараховану й несплачену у період з 01 травня 2003 року по 01 жовтня 2004 року частину грошового забезпечення у розмірі 6727,34 грн та стягнути компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати у розмірі 1840,03 грн.

Постановою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 04 жовтня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати і постановити нове про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що з серпня 1987 року по жовтень 2004 року ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України.

Позивачу виплачено надбавку за безперервну військову службу в таких розмірах:

з травня по грудень 2003 року - в розмірі 10 відсотків грошового забезпечення;

з грудня 2003 року по січень 2004 року включно - 50 відсотків;

з лютого по вересень 2004 року включно - 10 відсотків.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачу нарахування та виплата надбавки за безперервну військову службу проводились правильно, в межах фонду грошового забезпечення та на підставі рішень Міністра оборони України.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Так, з метою підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців Міністерства оборони України згаданим Указом Президента України Міністрові оборони України (пункт 1 Указу) надано право встановлювати військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячні надбавки за безперервну військову службу у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу роботи в таких розмірах:

Там же зазначено, що порядок і умови виплати надбавок військовослужбовцям Збройних Сил України визначаються Міністром оборони України, а пунктом 2 Указу встановлено, що така виплата здійснюється з 1 травня 2003 року за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України.

На реалізацію положень Указу, Міністр оборони України 26 травня 2003 року видав наказ 149, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 травня 2003 року за №411/7732 (z0411-03) , "Про затвердження Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України".

Відтворивши положення Указу щодо розмірів надбавки за безперервну службу (підпункт 1.2 пункту 1), в Інструкції зазначено, що розмір надбавки визначається у відсотках до місячного грошового забезпечення, до складу якого включаються суми окладу грошового утримання (оклад за військове звання, посадовий оклад за основною або тимчасово виконуваною посадою), щомісячні надбавки, доплати, премія (підпункт 2.1 пункту 2), а її виплата здійснюється в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин, військових навчальних закладів, організацій, установ (підпункт 2.4 пункту 2).

Це означає, що виплата військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячної надбавки за безперервну військову службу пов'язана з наявністю коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, а конструкція пункту 1 Указу, у зв'язку з цим, надає право Міністрові оборони України встановлювати надбавки нижній розмір яких не обмежений, а верхній зумовлений вислугою років військовослужбовця.

Оскільки ОСОБА_1 надбавки за безперервну службу виплачувались відповідачем у розмірах визначених Міністром оборони України, то правові підстави для задоволення позову відсутні.

Доводи касаційної скарги цих висновків апеляційного суду не спростовують оскільки ґрунтуються на помилковому трактуванні норм чинного матеріального права.

Так, твердження про відсутність у Міністра оборони України повноважень визначати конкретні розміри надбавки за безперервну службу не узгоджується зі змістом пункту 1 Указу щодо надання права саме Міністрові встановлювати розміри у визначених цим Указом межах.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 червня 2006 року й ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 04 жовтня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.