Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Гусєвій К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці

на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2006 р.

та постанову господарського суду Чернівецької області від 23.08.2006 р.

у справі № 3/88 господарського суду Чернівецької області

за позовом Малого приватного підприємства "Рембудсервіс-1"

до Державної податкової інспекції у м. Чернівці

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

Постановою господарського суду Чернівецької області від 23.08.2006 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2006 р., задоволено позов МПП "Рембудсервіс-1" та визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернівці № 0014592320/0 від 30.12.2005 р.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у м. Чернівці оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Чернівці було проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства МПП "Рембудсервіс-1" за період з 01.04.2004 р. по 30.09.2005 р., за результатами якої складено акт від 19.12.2005 р. № 3989/23-1/31887128.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 9.8 ст. 9 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (зі змінами та доповненнями), а саме, будучи платником податку на додану вартість в період з 22.04.2005 р. по 18.07.2005 р. позивач занизив податок на додану вартість на 40000 грн. Зокрема встановлено, що підприємством у перевіряємому періоді до складу податкового кредиту за травень 2005 р. віднесено ПДВ в розмірі 40000 грн. з вартості основних засобів (придбано автомобіль КрАЗ-6124Р4-0000010-000, п/н № 2008 від 28.04.2005 р.). Але згідно п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) при переході на спрощену систему оподаткування обліку та звітності (з 18.07.2005 р. підприємство перейшло на спрощену систему оподаткування обліку та звітності з ставкою - 10%), платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації, знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточних періодах, зобов’язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов’язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання. Такі податкові зобов’язання також повинні бути відображені в податковій декларації з податку на додану вартість останнього податкового періоду.

Таким чином, в порушення п. 9.8 ст. 9 з урахуванням ст. 1 п. 1.18 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) підприємством до податкових зобов’язань не включено 40000 грн. з вартості основних засобів, в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2005 р. на 40000 грн.

За наслідками перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0014592320/0 від 30.12.2005 р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 60000 грн., в тому числі 40000 грн. – основний платіж, 20000 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вимоги п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" із змінами від 25.03.2005 р. не підлягали застосуванню позивачем у 2005 р., оскільки ч. 5 ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" передбачено, що зміни і доповнення до цього Закону, інших законів України про оподаткування стосовно надання пільг, зміни податків, зборів (обов’язкових платежів), механізму їх сплати вносяться до цього Закону, інших законів України про оподаткування не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Із таким висновком судів погодитись не можна з таких підстав. Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-ІV (2505-15) "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законодавчих актів" внесено зміни до Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , зокрема, статтю 9 викладено в новій редакції.

Відповідно до п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-ІV (2505-15) , платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов’язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов’язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.

Оскільки Закон України від 25.03.2005 р. № 2505-ІV (2505-15) набрав чинності 31.03.2005 р., то зміни внесені ним до Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) розповсюджуються на платників податку, починаючи з ІІ кварталу 2005 р.

Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законодавчих актів" неконституційним не визнаний.

Згідно зі ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

У справі, що розглядається, суди порушили правила застосування норм матеріального права, а саме, перевагу було надано приписам Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) , який до спірних відносин є загальним, перевагу ж проте при застосуванні закону мають спеціальні норми. Такими за наведених обставин є положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законодавчих актів", який до того ж був прийнятий пізніше.

Таким чином, позивач при переході на спрощену систему оподаткування обліку та звітності в липні 2005 р. повинен був виконати вимоги п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-ІV (2505-15) .

Наведені обставини свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а тому оскаржені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Згідно статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 159 КАС України, законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на викладене вище, порушення судами правил застосування норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 13.12.2006 р. та постанову господарського суду Чернівецької області від 23.08.2006 р. скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Малого приватного підприємства "Рембудсервіс-1" відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.