ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 січня 2009 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого - судді Бутенка В.І.,
суддів: Лиски Т.О.,
Сороки М.О.,
Панченка О.І.,
Штульмана І.В.,
при секретарі Сторчоус Н.А,
за участю позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника ЖЕКУ № 303 Борисенко Валентини Петрівни про визнання протиправною бездіяльності та відшкодування моральної шкоди, -
в с т а н о в и в :
У жовтні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, в якому після уточнення позовних вимог просила визнати протиправною бездіяльність начальника ЖЕКУ № 303 Борисенко В.П., яка полягала у порушенні вимог Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) під час розгляду її заяв щодо залиття квартири, а також стягнути з відповідача на її користь 1805 грн. у відшкодування моральної шкоди та 29,50 грн. витрат, понесених нею в ході судового розгляду справи.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 лютого 2007 року, у задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказані судові рішення.
При цьому вона посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.
Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, в яких заперечує проти задоволення цієї касаційної скарги, посилаючись на необґрунтованість викладених в ній доводів.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір по суті, суди як першої, так і апеляційної інстанцій виходили з того, що дана справа є адміністративною.
Однак такий висновок є помилковим і таким, що базується на невірному застосуванні норм процесуального права.
За змістом ст. 3 цього ж Кодексу справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно п.п. 6, 7 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, відповідно до наведених правових норм, в порядку адміністративного судочинства можуть бути захищені права, свободи та інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин, які були порушені органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, іншими суб'єктами при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Однією з основних ознак, які відрізняють правовідносини, що є предметом регулювання Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , являється обов'язкова участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями.
При цьому такий суб'єкт повинен здійснювати владні управлінські функції, тобто такі, у яких один із учасників публічно-правових відносин законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого учасника і останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги і приписи зазначеного суб'єкта, і саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
У випадку, якщо суб'єкт (в тому числі і орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не виконує владних управлінських функцій, то тоді він не має ознак суб'єкта владних повноважень.
З матеріалів справи видно, що в жовтні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, предметом якого є оскарження бездіяльності начальника житлово-експлуатаційної контори № 303 Борисенко В.П. під час розгляду її заяв щодо залиття квартири.
Спірні правовідносини виникли в зв'язку з реалізацією позивачем права на отримання певної інформації в порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .
Преамбулою до Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) передбачено, що цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України (254к/96-ВР) права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.
Згідно із ст. 1 вказаного Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтями 4, 5 вказаного Закону передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
За змістом ч.3 ст. 17 цього ж Закону, рішення, яке ухвалено за наслідками розгляду звернення громадянина, в разі незгоди з ним може бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України.
Виходячи з вищеназваних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , колегія суддів дійшла висновку, що визначення юрисдикції спору щодо оскарження рішення, ухваленого за наслідками розгляду звернення громадянина, залежить від суб'єктного складу та предмету спірних правовідносин.
Слід відзначити, що особа, яка зазначена ОСОБА_1 в якості відповідача, відповідно до положень ст.ст. 4, 5, 11, 12 Закону України "Про освіту" не виконує у спірних правовідносинах владних управлінських функцій на основі законодавства і заявлені вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин
Таким чином, при вирішенні судом першої інстанції даної справи за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , з чим погодився і апеляційний суд, було порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Якщо ж провадження за заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, було помилково порушено, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України.
За таких обставин, згідно вимог ст. 228 КАС України, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі повинно бути закрито, що не позбавляє ОСОБА_1 права звернутись із позовом до суду цивільної юрисдикції.
Керуючись ст.ст. 157, 220, 221, 222, 223, 228, 230 КАС України, суд, -
у х в а л и в :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 лютого 2007 року скасувати.
Провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до начальника ЖЕКУ № 303 Борисенко Валентини Петрівни про визнання протиправною бездіяльності та відшкодування моральної шкоди - закрити.
Роз'яснити ОСОБА_1 що розгляд справи даної категорії відноситься до юрисдикції цивільного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.